Блоги — Ян Таксюр

Випадок на львівській залізниці

«Під час останньої хвилі мобілізації
на Західній Україні спостерігалося
масове працевлаштування
місцевих жителів у Європі».
З одної доповіді

Прощавайте, ждіте волі,—
гей, на коні, всі у путь!

Павло Тичина

1.

Від вокзалу Міста Лева
Від’їжджав наш друг Степан.
Проводжали вуйко Левко,
Тітка Стефа, кум Роман,
Рідні з Калуша і Стрия.
Повно ящиків, валіз…
Наш Степан себе не стримав –
Мокрим був від вдячних сліз.
І хоч їхав не в палаци,
Шлях складний був перед ним
(Працювати у громадськім
Туалеті міста Рим)
Та думки були високі,
І, вклонившись навсебіч,
Поки ще не рушив потяг,
Він таку сказав нам річ.

2.

– Прощавайте, друзі й рідні!
Україно, прощавай!
Все, що міг, зробив я гідно,
Бо люблю наш милий край.
Першим був я на майданах,
Задля щастя, віз та прав.
І підтвердять вам кияни –
Краще всіх співав, стрибав.
І додам не для параду,
(Ми тут всі одна сім’я)
Нову Раду, нову владу
Україні дав і я.
Їду! Весь віддавши борг свій,
Скромно, без уваги ЗМІ.
Ви ж закінчити реформи
Намагайтесь тут самі.
Та й лишилось небагато,
Уряд в нас немов маяк,
Я ж повинен відбувати,
Рим без мене аж ніяк.
Так, іще попереджаю,
Не проста чека вас путь:
Бідність, голод, неврожаї,
Може, де-кого приб’ють.
Це нормально і природньо,
Не бува прогрес без криз.
Та хоч в дупі, хоч в безодні,
Не втрачайте оптимізм!
Аж у Римі чути хочу
Звідси радісних пісень!
Наша сила – ця співочість,
Український наш жень-шень!
Зупинивсь на хвильку Стьопа:
– Ніби все. Простіть мене…
Потім в лоба себе хлопа,
– Тю! Забув про головне!

3.

– Окрім успіхів у праці,
Я бажаю, дав би бог,
Гарних вам мобілізацій
І військових перемог.
Ворогів у нас без міри,
Не здолати їх то гріх,
Як приїду, перевірю,
Чи здолали ви усіх.
Сам на фронт я йти не можу,
В мене інша славна роль –
Як народ наш переможе,
Я з’явлюсь. Не як король
Чи герой якийсь пихатий
(Тут амбіції малі).
Як не буде супостата
На оновленій землі,
В когось брата вже не буде,
В когось сина. Отоді
Із «європ», мов білі люди,
Повернемось – молоді,
Файні, модні, як з картини,
А не як сибірське чмо.
І любити Україну
Всіх живих тут навчимо.
Ну, а хто? Не одесити ж!
Схід не виведе з пітьми.
Ні, панове, маєм вчити
Українців тільки ми!
Знають в світі це і вдома
(Інший, в справу цю не лізь)
Справжня тільки в нас свідомість,
Чистий в нас патріотизм.
А як, вибачте на слові,
Замутять новий Майдан,
В Київ їхать знов готові,
Знають там наш прейскурант.
Тут Степан до Левка-вуя
Кинувсь: – Хай все буде гут!
Та не вийшло поцілуя.
Неприємне вийшло тут.

4.

Раптом родичі та рідні,
Тітка Стефа, кум Роман,
Якось глянули огидно,
В них змінивсь психічний стан.
Замахали їхні руки,
Червоніло в них лице,
Закричали (не для друку,
Цитувать не може це).
Найпристойніше – «придурок»,
А в загальних рисах так:
– Забирайся звідси, шкура!
Із багном старий баняк!
Миєш панські унітази?
Мовчки мий, і щоб нам цить!
Бо дістала ця зараза,
Коли кожне падло вчить!
Не твоє свиняче діло,
Вчителів тут, як лайна!
Їдь! Щоб менше тут смерділо,
Хочеш, в Рим, а хочеш, на…

5.

Бідний, бідний друг наш Стьопа!
Із гірким «За що?», «Чому?»
Він поїхав до Європи.
Було боляче йому.
Але й там він щохвилини,
Серед всіх важливих справ,
Так за долю України
Вболівав! Переживав!
Візьме пива та попкорну,
І в кафе, десь у кутку
План загальної реформи
Розробля Яценюку.
Потім лист окремий – плани,
Вимага не гаять час…
Мої любі галичани!
Є «степани» серед вас.
Є такі, ну, що поробиш!
Ваша гордість отака,
Місіанство – це хвороба,
Неприємна і важка.
І хоч десь уже сміються,
Ви свою верзете муть.
Може, «ліки революцій»
Вас до тями приведуть?
Або уряд вправить мозок,
Вас позбавивши харчів?
А як ні, то є загроза –
Сам Господь, мов грім вночі,
Вдарить кожного у лоба,
Як в твердий, у мідний чан…
В серці біль моїм, жалоба
До окремих галичан.
Ну, отямтесь! Щоб з Європи
Нам не чути панських слів,
Що в нас край дурних холопів,
Гордовпертих, мов козлів.
 
2015-03-27 12:38:00