Думал ли Ющенко, подавая поздней августовской ночью кандидатуру Януковича на премьера, какими глазами он будет смотреть в ноябре… в глаза своим померанчевым приверженцам, когда наступит годовщина революции?
Піде на майдан і ділитиметься мемуарами, як він воював із Януковичем, котрий з його легкої руки сидить сьогодні у кріслі голови уряду? Мабуть, ще жодні революціонери не перебували у такій, м’яко кажучи, пікантній ситуації, як наші українські уже через два роки після своєї перемоги.
І справа не у тому, що за Конституцією Ющенко мусив подавати кандидатуру свого противника на президентських виборах, а у тому, що протягом цих двох років він усе робив для того, щоб реванш відбувся.
Тому й вийшла річниця перемоги зі сльозами на очах, коли помаранчеві вожді просто бояться йти на майдан, де на інше, окрім освистування, їм немає на що розраховувати.
Тому заклики Юлії Тимошенко не виставляти себе на посміховисько були сприйняті, як твереза оцінка прикрої для помаранчевих ситуації. Власне, від лідера БЮТу, яка виявилася найпослідовнішою у здійсненні так званих ідеалів Майдану, народ чекав «світла вкінці тунелю» – тверезої оцінки того, що сталося, а ще більше – конструктивного бачення, що робити далі.
Адже ті, які не можуть змиритися із реваншем і все ще не втрачають віри у свободу і демократію, покладають на нею, можливо, останню надію. Від лідера єдиної опозиційної сьогодні у держави сили саме у річницю подій дворічної давності очікувалася не так оплакування втрачених можливостей, як програма виходу із ситуації. Друга річниця – цілком доречний привід для цього.
Однак, публікація за підписом Тимошенко у «Дзеркалі тижня» виявилася не меншим розчаруванням, ніж сама та річниця, з нагоди якої взяла слово людина, яку громадяни у цей скрутний момент хочуть сприймати серйозно.
От лише кілька цитат із активного обговорення на інтернет-форумах її «програмного» «Мать вашу!»:
«Я «плакав», прочитавши Юлін ліричний опус! Звісно, писала його швидше за все не вона, а спічрайтери, але тим не менше. Можливо, якби під статтею стояло інше прізвище автора, я б навіть повірив у цю щирість…Її «крик душі» сприймаєш не інакше, як фарс. Але якщо цей текст дійсно щедро политий її слізьми, то сльози ці, судячи з його змісту не покаянні, а швидше – крокодилячі».
«Проблема Тимошенко не у тому, що вона вірить чи не вірить в ідеали майдану і закликає до продовження банкету, а у рівні цинізму, з яким вона це робить. Вона готує нам якесь блюдо, якийсь гриль… При цьому вона абсолютно впевнена, що якщо поливати це блюдо апельсиновим соусом, то піпл це по-любому схаває, із задоволенням. Тим не менше, багатьох від цього тошнить, а скоро реально блювати розпочнуть, побачите».
«Юлія Володимирівна перетворила свободу слова на фарс. Манера висловів та добір слів для цього, виробляє імунітет на будь-які голосні її викриття. Ті всі яскраві обороти не для країни, не для нормальних людей».
«Українська правда», яка ретельно відслідковує «святкування» революції, для історії залишила місце в ній Юлії Володимирівни публікацією під заголовком «До річниці Майдану Тимошенко почала матюкатися».
Публікація лідера опозиції з нагоди річниці Майдану — не у бульварному, а у виданні, розрахованому на еліти, під заголовком «Мать вашу!» – за «інтелектуальним» рівнем, за брутальною тональністю, за свідомим чи несвідомим сповзанням на грубу «матірщину» жінки, яка є іконою для її прихильників, за глибиною маргінального опускання лідера антивладних настроїв у суспільстві реальним автором цього грубого опусу — може претендувати на рекорд за останні два роки:
1) «підстави» цього лідера, якщо це сталося без його відома;
2) нервового зриву, якщо це сталося з відома лідера.
Авторка «Мать вашу» посягає на лаври горезвісного автора «этих козлов», за яких, до речі, за підказкою своїх іміджмейкерів Янукович вибачився.
Одностайно обурливе сприйняття читачами на форумах газети та інших ЗМІ та саркастично-гомеричне обговорення експертною тусовкою цих «мемуарів баби Параски» завдало удару не просто іміджу, а що значно серйозніше, — авторитету Тимошенко, який не йде в порівняння із жодними випадами проти неї ворогів за останні кілька місяців.
Виявляється, «любі подружки» вміють стріляти у спину нічим не слабше, ніж «любі друзі». Нащо думати про боротьбу із чужими штабами. Із такими своїми «політтехнолухами» й чужих не треба. Закопають — за милу душу. Ще кілька таких «шедеврів» – і Янукович може спокійно готуватися до 1000 днів свого прем”єрства, мать вашу, козли!