Третя українська держава

Третя українська держава

Становлення третьої української держави після двох попередніх – княжої та козацької – відбулося в умовах великих катаклізмів окупаційних Російській і Австро-Угорській імперіях. Цю третю, модерну українську державу підготовлено попередніми етапами національного відродження 10 ст. Та зародження новітньої політичної думки і дії на початку 10 ст. Події першої світової війни, ослаблення окупаційної влади і, нарешті, розклад Російської імперії через внутрішні потрясіння соціального порядку та завдяки політичному і національному ферментові поневолених народів полегшували становлення української держави.

Українська Центральна Рада

З революційної ситуації скористалася також Україна, яка, крім соціальних домагань, на перший план поставила національно-політичні постулати. 17 березня 1917 р. у Києві зібралися представники різних політичних партій, громадських, культурних, професійних товариств та установ і створили Українську Центральну Раду – спершу як всеукраїнську загальнодержавну репрезентацію і координаційний центр, Українська Центральна рада обрала головою Михайла Грушевського, який 27 березня повернувся із заслання до Києва і перебрав провід у ній. Вже 22 березня 1917 року Центральна Рада видала відозву „До українського народу”, в якій закликала зберігати спокій, поборювати анархію та гуртуватися в політичні, культурні та економічні товариства – спілки, 1 квітня 1917 року в Києві організовано велику маніфестацію з участю близько 100 тисяч людей, на якій Михайло Грушевський домагався автономії України. Впродовж квітня реорганізувалися і почали активні дії українські політичні формації Товариство Українських Поступовців, що перетворилося в Союз Автономістів-Федералістів – УПСФ, яку очолив Сергій Єфремов, Українська Соціал-демократична Робітнича Партія (УСДРП) під проводом Володимира Винниченка, Українська Партія Соціал-Революціонерів (УПСР), яка тісно співпрацювала із Селянською Спілкою. Очолив УПСР Микола Ковалевський. Дещо пізніше оформилася Українська партія Суцілістів-Самостійників (УПСС), в якій активними були військові елементи, що на початку революції знаходилися в справі заснування українських військових формацій (29 березня 1917 р. Створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка під проводом Миколи Міхновського) і домагалися проголошення самостійної України. Консервативні елементи оформилися у травні 1917 в Українській Демократичнно-Хліборобській Партії (УДХП), їхнім ідеологом був В’ячеслав Липинський. За Української Центральної Ради важливу роль відігравали УСДРП і УПРС, меншу – УПСС і УДХП. УПСФ розпоряджалася фаховими кадрами.

Важливою подією в перші фазі нереволюційних подій на Україні було скликання Українською Цернтральною Радою Всеукраїнського Національного Конгресу, що відбувся в Києві 17-21 квітня 1917 року за участю 900 делегатів від політичних, культрних і професійних організацій всієї України. Конгрес визнав право санкції нового устрою за Всеросійськими Установчими Зборами , вимагаючи федеративного, демократичного ладу в Росії, автономії України, визначення її території, участі представників України в майбутньому міжнародному конгресі миру. Конгрес переобрав Центральну Раду у складі 150 членів – представників губерній, міст, політичних, громадських і культурних організацій. Провід Центральної Ради обрано у складі: Михайло Грушевський – голова, Володимир Винниченко і Сергій Єфремов –заступники голови. За своїм обсягом конгрес був своєрідними українськими зборами, які перетворили Центральну Раду на революційний парламент. Після конгресу Центральна Рада обрала зі свого складу виконавчий орган -- комітет, який згодом названо Малою Радою.

Паралельно з організацією політичного життя оформлювалися станові формації – об”єднання військовиків, селянства, робітництва. На своїх з”їздах вона заявлли про повну підтримку Української Центральної Ради, делегували до неї представників. Найактивнішими були військові, які на першому Всеукраїнському з”їзді в Києві 18-25 травня 1917 року обрали Український Генеральний Військовий Комітет на чолі з Симоном Петлюрою. На черговому, Другому з”їзді (18-23 червня 1917 р.) за участю 2500 делегатів розпочато організацію Вільного Козацтва, а також обрано Всеукраїнську Раду військових Депутатів у числі 130 осіб, які увійшли до складу Центральної Ради. Упродовж 1917 року військовими справами з ініціативи пізніше створеного уряду – Генерального Секретаріату займався Симон Петлюра. У самому Кєві з”явилося кілька щоденників: „Нова Рада”, „Робітнича Газета”, „Народна Воля”, „Боротьба”, „Громадське Слово”, „Промінь” та інші. Були відкриті видавництва, які не встигали видавати книжки, зокрема, великий попит був на шкільні підручники, Спішно організовано курси для вчителів, у Києві створено першу українську гімназію (31 березня 1917 року) Одночасно з організацією українського політичного життя оргнізувалися і меншості в Україні: росіяни, євреї, поляки, які мали по містах великі впливи і добре підготовлені кадри. Тимчасовий Уряд призначив в Україну замість губернаторів комісарів, обраних місцевими земськими зборами і революційними комітетами, здебільшого з-поміж росіян. Таким чином в Україні встановлювалося двовладдя – Української Центральної Ради і Тимчасового Уряду. По зрусифікованих містах виступали і ради (совєти) робітничих і солдатських депутатів, негативно наставлені до українського національного руху, але вони були в меншості. Більшість чужинецьких політичних і загальногромадських організацій ставилися негативно до українських домагань автономії, визнаючи українські прагнення до державності як „ удар в спину революції”. Між Центральною Радою і Тимчасовим Урядом точилися суперництво і боротьба за владу. Щоб устійнити співвідношення цих чинників, наприкінці травня 1917 року Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з Володимиром Винниченком, Миколою Ковалевським і Сергієм Єфремовим – лідерами найвпливовіших українських партій. Крім організації війська, адміністрації, шкільництва, делегація домагалася, щоб Тимчасовий Уряд висловив своє принципове ставлення до атономії України, а також, щоб представники українського народу були допущені на майбутні міжнародні конференції, вимагала взаємного представництва: спеціальний комісар у справах України мав бути при Тимчасовому Уряді та особливий крайовий комісар – в Україні. На ці домагання Тимчасовий Уряд дав негативну відповідь. Цілком ворожу позицію зайняла до них контрольова на більшовиками Рада Робітничих . Солдатських Депутатів. Про ставлення до Тимчасового Уряду Центральна Рада заявила своїм Першим Універсалом, що його підготував Володимир Винниченко. ПершийУніверсал був ухвалений 23 червня 1917 року та проголошений на Другому Військовому з”їзді в Києві. Цим урочистим актом Центральна Рада з”ясовувала автономію України. Заявлялося також. Що тільки українські Установчі Збори (сейм) мають право схвалювати закони в Україні. Послідовно за цим 28 червня 1917 року. На пропозицію УПСР, створено Генеральний Секретаріат Центральної Ради – виконавчий орган, своєрідний революційний уряд у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря, який очолив Володимир Винниченко (УСДРП). У цьому першому українському уряді переважали соціал-демократи – чотири посади, соціалісти-революціонери мали дві, соціал-федералісти – одну і позапартійні —дві посади.

Після цих важливих рішень, сприйнятих українцями з ентузіазмом, а більшістю чужинців спершу як „узурпація влади”, Генеральний Секретаріат приступив до виконання своїх завдань керування країною і підготовкою українських Установчих зборів. Нова ситуація в Україні, яку почали визнавати і місцеві російські та єврейські елементи, примусила Тимчасовий Уряд змінити своє ставлення. Для узгодження російсько-українських відносин до Києва 11 липня 1917 року приїхала делегація Тимчасового Уряду, очолювана Олександром Керенським і ще трьома міністрами, яка вела переговори з українською делегацією: Михайлом Грушевським, Володимиром Винниченком , Симоном Петлюрою. Переговори закінчилися взаємним визнанням між Центральною Радою і Тимчасовим Урядом; Центральна Рада і Генеральний Секретаріат ставали крайовим и органами влади, визнавали Всеросійські установчі Збори і до їх скликання обіцяли не вживати ніяких таємних заходів для здійснення автономії України. Центральна Рада погодилася поповнити свій склад представникам и національних меншостей. Таким чином вона ставала не лише органом українським, а й парламентом України. До Центральної Ради введено 30 відсоткіув представників національних меншостей, до Малої Ради – 18 членів (на 40 українців), а до Генерального Секретаріату – двох росіян, двох євреїв і одного поляка. Ці всі рішення проголошено другим Універсалом оформлено в Статуті Вищого Управління України, ухваленого Малою Радою 29 липня 1917 року. Однак Тимчасовий уряд, який тепер очолював Олександр Керенський, не затвердив цей статут і від себе видав 17 серпня 1917 року „Тимчасову Інструкцію для Генерального Секретаріату”, яка значно обмежила права України: Генеральний Секретаріат мав стати органом Тимчасового Уряду, Центральну Раду позбавлялося законодавчих прав, Генеральний Секретаріат обмежувалося з 14 до семи секретарів, а українську територію звужувалося до п”яти губерній: Київської, Волинської, Полтавської, Подільської і Чернігівської. Попри всі ці обмеження і обструкції, Центральна Рада, зважаючи на обставини часу, прийняла „інструкцію”, вважаючи, що вона може послужити основою для боротьби за подальші права. Після прийняття „,Інструкції” Генеральний Секретаріат скрав повноваження, а Володимир Винниченко створив новий уряд, в якому збільшено членів УПСФ, зменшено число членів УСДРП , доповнено склад російськких, єврейських і польських представників.

21-28 вересня 1917 року в Києвві з ініціативи Центральної Ради організовано з”їзд Народів Росії, в якому взяли участь представники 10 народів. З”їзд вимагав перебудови Російської імперії на федерацію вільних народів. Було обрано Раду народів, яка мала б існувати при Тимчасовому Уряді.

Восениесною 1917 року дійшло до подальших ускладнень між Центральною Радою і Тимчасовим Урядом. Останній перешкоджав Генеральному Секретаріатові організувати владу і заборонив скликати Українські Установчі Збори, вважаючи їх тенденцією

сепаратизму. Сам Генеральний Секретаріат переборював різні труднощі організації адміністративного апарату (призначений тимчасовим Урядом Перестав існувати). Серед обставин цілковитої анархії.

Україна ще не знала що її чекає
Більшовицький переворот


7 листопада 1917 року більшовики на чолі з Володимиром Леніним повалили Тимчасовий Уряд і захопили владу. 

Українська Центральна Рада не визнала більшовицького перевороту й осудила його. В Росії більшовики невдовзі здобули всю повноту влади, але в Україні, Кубані й на Дону зазнали поразки. У Києві 11-13 листопада 1917 року дійшло до зіткнення Штабу Київської Військової Округи, що далі підтримував Тимчасовий Уряд, Більшовицьких військових частин і українського полку, сформованого з делегатів 111 Всеукраїнського Військового з”їзду, що підтримував Центральну Раду. Боротьба закінчилась поразкою Штабу, який виїхав на Дін, і придушенням більшовицького повстання.

У важких обставинах Центральна Рада розпочала організацію влади на території України, до якої 13 листопада 1917 року було вирішено включити всі українські етнічні землі. У відозві до населення закликалося до спокою, порядку і підпорядкування українській адміністрації. Тоді ж доповнено склад Генерального Секретаріату новими секретарями з УСДРП і УПСР, при цьому вибули члени УПСФ, що зумовило полівіння орієнтації цього органу.

УНР

Своїм Третім Універсалом Центральна Рада 20 листопада оголосила Українську Народну Республіку (УНР), до якої входили: Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина та Таврія без Криму; „воля народів” мала визначити майбутнє інших земель. Цей Універсал проголошував українську державу, хоча в ньому зазначалося: „не пориваючи федеративних зв”язків з Росією” (щоб не шокувати російське населення великих міст). Залишалося неясним, про яку Росію йдеться в цьому документі, оскільки Україна не визнавала більшовицької влади, а демократична Росія вже перестала існувати .

Третім Універсалом проголошувалися демократичні принципи: свобода слова, друку, віровизнання, страйків, недоторканість особи, скасування кари смерті, амністія, cкасування права приватної власності на землю, яка ставала власністю всього народу і надавалася без викупу. Було встановлено 8-годинний робочий день, уряд і робітники одержали право контролю над промисловістю.

З поваленням Тимчасового Уряду і його представництва (комісари) та невизнанням більшовицької влади єдиним господарем на Україні залишилися Центральна Рада і її Генеральний Секретаріат.

Своєю демократичною політикою і утриманням порядку на Україні Центральна Рада привернула увагу інших держав, які з літа 1917 року надіслали до Києва своїх представників. Особливо Франція і Великобританія намагалися встановити офіційні стосунки з Генеральним Секретаріатом, роблячи все можливе, щоб Україна не брала участі у переговорах з Центральними державами. Прихильно ставилися до України й інші держави Атланти.

Найгіршими були відносини з Росією. Після роззброєння більшовицьких частин у Києві, які 12 грудня 1917 року готували повстання для захоплення влади, український уряд вислав їх за кордони України. Рада народних комісарів 17 грудня 1917 р. Надіслала українському урядові підписаний Леніним і Троцьким ультиматум. З цього і почалася українсько-більшовицька війна, яка з переривами тривала до кінця листопада 1921 року. Україна не була підготовлена до війни. Впродовж січня 1918 р. більшовицька армія зайняла Лівобережжя, загрожуючи безпосередньо українській столиці. Цій навалі

в бою під Крутами протистояла жменька національно свідомої студентської молоді. У нерівній боротьбі 29 січня 1918 року всі 300 юнаків загинули.

Єдиним порятунком від більшовицького наступу був мир із Центральними державами (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія), їх допомога у війні. Однак для повноправних переговорів на міжнародному форумі потрібно було оголосити незалежність України.

Необхідна незалежність

Цей акт УНР здійснила своїм Четвертим Універсалом, який 22 січня 1918 року проголосив самостійність і незалежність України і став легальною основою для суверенної української держави. Українська Центральна Рада направила свою делегацію на чолі з Всеволодом Голубовичем на мирні переговори з Центральними державами у Бересті, де 9 лютого 1918 р. Підписано Берестейській мир між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією.

Після підписання Берестейського договору уряд УНР звернувся 12 лютого 1918 року до німецького уряду з проханням про військову допомогу, і з 19 лютого 1918 р. німецько-австрійські війська почали звільняти окуповані більшовиками землі. До квітня всі українські землі було звільнено. 29 квітня 11918 року відбулася сесія Центральної Ради. Ухвалено конституцію і обрано Михайла Грушевського президентом УНР. В той же час коли Грушевський стає президентом стався гетьманський переворот – генерала Павла Скоропадського проголошено гетьманом України. Після 13-місячнолї дії перша форма української державності у вигляді Української Центральної Ради перестала існувати.

Хоч не надовго, але вдалося!

У цьому пробному періоді українським політичним чинникам, насамперед формаціям УСДРП і УПСР, вдалося допровадити Україну від автономії до самостійності та відстоювати права України за кордоном – як перед державами Атланти, так і перед Центральними державами. Однак ,на жаль, Центральна Рада виявилася неспроможною чинити ефективний опір ідеологічній пропаганді й військовим діям більшовиків.

21-28 вересня 1917 року в Києві з ініціативи Центральної Ради організовано з”їзд Народів Росії, в якому взяли участь представники 10 народів. З”їзд вимагав перебудови Російської імперії на федерацію вільних народів. Було обрано Раду народів, яка мала б існувати при Тимчасовому Уряді. Весною 1917 року дійшло до подальших усклад нень між Цеентральтною Радою і имчасоввим Урядом. Осстаанній перешкоджав Геенераальном Секретаріат ові органызувавти ввлааду ы зааборовнивв сскликати Украънськыы Секреетаурват пенреборював рызны труднощы ааудмыныстрацтивного аппарату (призначений Тимч