Экс-глава Верховной Рады Владимир Литвин, на внеочередных выборах избранный в ВР в качестве самовыдвиженца в 65-м избирательном округе в Житомирской области, в эфире радио ЭРА поделился своими мыслями о ситуации в стране, о новом парламенте и коалиционном соглашении, о войне и о многом другом.
Наш гість Володимир Литвин, народний депутат України. Будемо говорити про політичну ситуацію в країні. Як ви оцінюєте дієздатність нової ВР?
В принципі, я волів би говорити про країну, про людей, про проблеми, які є нагальними. Разом з тим, якщо брати формальні показники, то можна сказати, що цей склад парламенту є оптимальним. Оскільки понад 50% – це нові люди, які вперше обрані до ВР. Багато жінок – 48, це вперше. Якщо брати віковий ценз, то майже 80% – це люди до 50 років. Якщо брати до 30 років, то дуже багато молоді. Людей, які від 50 і більше років, – 20-22%. І в цьому плані відбулося істотне оновлення парламенту. Чи буде цей парламент демонструвати баланс сили, який відповідає настроям суспільства? Я думаю, що ствердна відповідь була б оптимістичною або передчасною. Чи спроможний цей парламент буде адекватно реагувати на суспільні запити і розв’язувати ті завдання, які стоять перед країною? Я думаю, покаже час. Справа в тім, що дуже складно, як я спостерігаю, відбувається переговорний процес формування коаліції. Дуже довго виписували бачення того, що належить зробити. Я думаю, що ускладнення будуть в процесі розподілу посад. Тому що якщо брати, скажімо, основний документ, за яким має працювати коаліція, то він має еклектичний характер і не має відповіді на ключові питання, які сьогодні вкрай турбують суспільство. Перше – як зупинити війну? Як зберегти територіальну цілісність країни? І як не допустити сповзання України до економічної і соціальної катастрофи? На превеликий жаль, чітких, зрозумілих і адекватних відповідей на ці питання поки що не видно.
Ті, хто пишуть коаліційну угоду, кажуть: угода – це є дороговказ. Треба її виконувати, і країна буде виходити із кризи.
Справа в тім, що дороговкази є різні. Є такі дороговкази, що можуть заводити в глухий кут. В принципі, написано багато красивостей. Але разом з тим, на моє глибоке переконання, перше і ключове питання: як стабілізувати економічну ситуацію в Україні? Яким має бути бюджет? Які повинні бути основні параметри бюджету? І чи буде ВР разом з урядом виконувати конституційні приписи, вимоги законів? Скажімо, в частині як мінімум індексації пенсій і зарплат на рівень інфляції.
Тобто, на вашу думку, відповідей на ключові питання для країни в коаліційній угоді немає?
Немає. Це не тільки моя думка. Я не хочу бути упередженою людиною. Це говорять визнані незаангажовані міжнародні експерти. Ви прекрасно розумієте, що в словах можна втопити сутність проблеми, а треба дати чітку відповіді сьогодні на ті питання, про які я щойно говорив. Насамперед, якщо ви продовжите економічну частину, це яким має бути бюджет? З огляду на те, що у нас сьогодні державний борг країни складає 80% ВВП, що у нас золотовалютні резерви зменшилися до неприпустимого мінімуму, що у нас сьогодні кожна 4-5 гривня знецінена і падає рівень життя людей. І, очевидно, тут має бути серйозна розмова з суспільством про те, щоб люди зрозуміли, відчули і побачили, по-перше, що влада адекватно реагує, в тому числі ВР, що вони вживають заходів, які дозволять не погіршувати ситуацію, а змінювати її на краще. Бо можна скільки завгодно проголошувати реформи скрізь і в усьому, а ламати навіть те, що більш-менш з великим скрипом працює.
Таке враження, що нова влада наступає на граблі і формує Кабмін за квотним принципом. Вони забули, що клялися, що керувати країною будуть професіонали. За вашою інформацією, справді зараз там йдуть серйозні переговори і найпроблемнішим в коаліції є розподіл посад?
Я думаю, кадрові питання завжди були болісними, за будь-якої влади. Навіть за тієї влади, яку називали владою професіоналів з двома „ф”. Пам’ятаєте? Просто ці попередники не приховували свій цинізм і говорили: ми такі, ви нас таких бійтеся. Сьогодні ми бачимо загалом правильну риторику, демократичні гасла. А коли доходить до справи, до економіки і до кадрових призначень, ми знову збиваємося на стару, наїжджену колію. Я думаю, що це можна було спостерігати сьогодні під час засідань підготовчої групи. Я відчув, що між найбільшими фракціями і між їх представниками немає довіри. Наприклад, коли мова зайшла про те, що треба спочатку обрати голову ВР України, а потім формувати коаліцію, то одразу прозвучало застереження: суспільство вимагає від нас дієздатної влади, а ця дієздатна влада має матеріалізуватися в швидкому оформленні коаліції, яка має запропонувати кандидатуру прем’єр-міністра України, і поки президент буде думати над цією пропозицією, тоді вже переходити до обрання голови ВР. Для мене є очевидним, що, якщо ми проголосуємо за голову ВР України і віддамо свої голоси, а нас не підтримають наші партнери щодо прем’єр-міністра, то ми, по суті справи, будемо стояти на тому, що потрібно ледь не пакетне голосування. Це говорить про те, що довкола ключових кадрових посад буде найбільша дискусія. Зокрема, це стосується посади міністра ВС. Оскільки з 1 січня наступного року функції загального нагляду забираються в Генеральної прокуратури відповідно до закону про прокуратуру. І найбільш силовою із силових структур буде Міністерство ВС України. До якого, як записано в проекті коаліційної угоди, перейдуть питання і Служби незвичайних ситуацій. Повністю прикордонне відомство переходить у підпорядкування. Це буде фактично величезний монстр. І друга посада, яка сьогодні є вкрай важливою, – Міністерство юстиції. Навіть з огляду на те, що всі реєстри на нерухомість і т.і. належать до відома цього міністерства, той, хто буде контролювати Міністерство юстиції, буде контролювати практично кожну людину, кожну сім’ю.
Є ще надія, що призначення будуть за професійним принципом здійснені?
Мені важко зараз сказати. Я не є посвяченим у перемовини, які здійснюються між політичними фракціями, що утворили коаліцію. А переказувати чутки і публікації, я думаю, немає потреби. У нас практично зруйнована управлінська вертикаль. У нас взагалі система управління в країні зруйнована. Оскільки в багатьох областях немає керівників ОДА, а в багатьох районах немає голів РДА. Очевидно, коли домовляться про квотний принцип щодо Кабміну України, потім буде намагання розповсюдити цей квотний принцип і на місцеві державні адміністрації. Через це величезні ризики і загрози.
Загроза торжества квотного принципу існує, і можуть бути дуже цікаві призначення.
Виникнуть питання при голосуванні за керівництво ВР, за керівництво Кабміну і за повний склад Кабміну.
Чи існує зараз і чи потрібен зараз широкий діалог між владою і суспільством?
Це ключова теза. Якщо вона не буде реалізована, і якщо вона не буде матеріалізована, то ви прекрасно розумієте, що жодна влада не утримається, а тим більше зараз немає багнетів, на яких могла б будь-яка влада утриматись, як завжди влада утримувалась за рахунок силових структур. Сьогодні такого запобіжника немає. А якщо враховувати ту обставину, що нині в державі найбільшим авторитетом є автомат Калашникова, величезна кількість зброї, якщо в суспільному сприйнятті не будуть підтримані ті чи інші рішення, вибух невдоволення може бути продемонстрований з кожного приводу. І сьогодні, як ніколи, звичайно, треба сказати: ми маємо такі можливості, ми маємо такі резерви, щоб привести ці можливості, нам необхідно прийняти рішення. І водночас, щоб забезпечити життєдіяльність країни і підтримати соціальне самопочуття людей, ми пропонуємо в проекті держбюджету окреслити такі пріоритети. Що може почекати? Ми просимо щоб зачекали. Але там, де стосується питання людей, де стосується питання безпеки, де стосується питання утримання територіальної цілісності країни, будуть значно збільшені державні можливості. Я думаю, що суспільство і люди у нас розумні і вони добре бачать, що якщо не будуть вирішені загальні і ключові питання, то втратити можна все, в тому числі на рівні життя, життєдіяльності, соціального самопочуття конкретних сімей і територій.
Що можна зробити для оздоровлення ситуації в країні?
Як мінімум і для початку потрібно виконувати те, що декларується на рівні політичному і на рівні влади. Люди дуже болісно сприймали закон, згідно з яким оформляється спадщина. Зараз, особливо в сільській місцевості, люди передають свої житлові приміщення і іншу нерухомість для своїх дітей і онуків. Хитрі ділки проштовхнули таке рішення: оскільки нульова ставка при оформленні спадщини спадкоємцям 1-го покоління. то треба заплатити за оцінку майна. Оцінка майна є обов’язковою. От коли людина приходить оформляти сільську хату, вона там загалом за різні витяги, документи сплачує порядку 400 грн. Але за оцінку майна вона сплачує інколи 4000, 5000, 10000, а можливо, більше гривень. Багато людей таких грошей в очі не бачили. Завжди перед виборами влада декларує, що вона це колоніальне ганебне рішення скасує. Так було в 2012 році. Закон перед виборами 28 жовтня прийняли, вибори відбулися, тодішній президент закон заветував. Він лежав в ВР заветований, і не можна було домогтися його розгляду. Після відомих подій лютневих змінилася влада. Група депутатів, десь порядку 50, збирала підписи про те, щоб розглянути цей закон. Нове керівництво його всіма можливими засобами блокувало. Врешті-решт 29 травня закон був прийнятий, але прийнятий в такому варіанті вихолощеному, що залишалося все так, як було. Знову вимога від людей прийняти відповідне рішення. Не буду переказувати всі перипетії. 20 жовтня, за 6 днів до виборів ВР, вже уряд виступає і каже: ми підтримаємо цю ініціативу. Приймає цей закон. Вибори закінчились, а цей закон до цього часу не підписаний. Хоч відповідно до вимог Конституції він має бути оприлюднений і набрати чинності. Я не знаю, що там відбувається. Я звернувся із запитом до уряду: яка ваша була позиція? Бо на кожен закон, який приймається, своє заключення подає Кабмін. І друге, що я попросив, щоб Кабмін надав інформацію, скажімо, за 2014 рік, яка сума загальна стала, що люди сплатили за оцінку майна, і які структури ці кошти отримали. Далеко ходити не можна. І не потрібно проголошувати величезні реформи. Належить вирішити цю одну із ключових проблем, яка просто пече людям, які з цього приводу криком кричать, особливо в сільській місцевості. Я думаю, питання тут не в президенті. А чому ж уряд, який наполягав на засіданні щодо необхідності прийняття цього закону, набрав води в рот?
По факту триває війна, хоч і неоголошена. А з іншого боку, ми бачимо, що наша державна машина і наша система управління страшенно неефективні. Особливо болюче спостерігати, як забезпечуються наші ЗС. Чи можливо взагалі зараз змінити систему управління в державі?
Можна розганяти. Можна міняти, як це у нас роблять, міністрів оборони. Ми вже з ліку збилися за останні півроку, скільки в нас вже їх було? Проблема полягає в тому, що, очевидно, потрібно для початку називати речі своїми іменами. Україна перебуває в стані війни. Коли б у нас це чітко було визнано і зафіксовано, то, очевидно, тоді вже діяли б інші позиції і більш оперативно приймалися б рішення. А в нас просто відбувається АТО. Ніякої війни немає, це по-перше. По-друге. Зрозуміло, що за таких обставин люди, які зобов’язані приймати рішення і діяти, діють з оглядкою. Люди думають: а поміняється завтра ситуація, а мене запитають, чому я приймав таке рішення і не дотримувався наших законів? І він починає діяти за тими принципами, які раніше були закладені. Хто був до лютого місяця правий, зараз неправий, а хто був неправий, він сьогодні здійснює владу в країні на всіх її щаблях. Зрозуміло, що, крім всього іншого, величезна корупція. Зрозуміло, що знову ж таки у нас виконавча влада і ВР як законодавча діють, наче в Україні нічого абсолютно не відбувається. Всі говорять про те, що треба спростити кількість контролюючих органів. У нас сьогодні на одну людину, яка щось робить практичне, я думаю, з десяток перевіряючих. У нас порядку 80 структур, які здійснюють перевірку. По-друге, у нас не реалізується те, про що говорять. І на превеликий жаль, люди забувають запитати з тих, хто вчора обіцяв, а сьогодні нічого абсолютно не зробив. У нас вся країна збирала на підтримку ЗС України і десь назбирали порядку 160 млн. грн. Введений, по суті справи, воєнний податок, коли люди платять на підтримку армії. Десь сума загальна склала 2 млрд. грн. Тобто фактично значною мірою люди утримують ЗС України. В той же час під час виборчої кампанії політичні партії тільки на центральних каналах щотиждень за рекламу викидали приблизно півтори сотні мільйонів гривень. І люди ж не запитали їх. Публікації були на цю тему. Але давайте подивимося результати виборів. Чому люди не сказали, що в цей складний час треба зняти будь-яку агітацію, а ці кошти треба скерувати на підтримку ЗС України? Я не кажу про зовнішню рекламу. Бо один щит це як мінімум 2 бронежилети. І скільки їх було? Вони по всій країні. А це дуже показово в Києві і т.і. І ще один аспект. На превеликий жаль, у нас дуже мало людей, які можуть діяти на рівні прийняття рішень, реалізації цих рішень і відповідальності цих рішень. Щоб підтвердити цю тезу, досить подивитися на те, як ми весь час апелюємо до США, до Європи, щоб вони закликали до порядку Росію і щоб вони нам допомогли і т.і. Але будуть допомагати нам тоді, коли ми будемо самі демонструвати свою лінію і свою позицію. Україна пішла на те, щоб підписати Мінську угоду. Ми що зараз робимо? Ми тільки констатуємо, що російська сторона і підписанти з числа сепаратистів частково не виконують свої позиції. Але виникає питання: а що ми зробили в цьому плані самі, щоб нав’язати їм можливість виконати ці завдання? Наприклад, в такому дуже складному і болючому питанні, як повернення з полону наших людей. Ми тільки констатуємо статистику і нічого в цьому плані не робимо. У нас всі переймаються цією проблемою, а до сьогоднішнього дня до 500 людей перебуває в полоні.
Мені здається, ви вказуєте на те, що у нас проблема не в тому, що просто неефективна громіздка система державного управління, у нас проблема в головах. Ми досі не можемо, і наші можновладці не хочуть назвати речі своїми іменами і не хочуть адекватно реагувати на те, що відбувається.
Я інше повинен вам сказати. Справа в тім, що в нас дуже живуча орієнтація на те, щоб смітити людьми. У нас людей ніколи не рахують. Я неодноразово бував в Луганській області, в Донецькій області, на Херсонщині, і я бачив наших людей і які рішення приймаються. Коли я повертався сюди, я говорив про те, що буде трагедія, треба прийняти рішення. Я говорив це, будучи людиною невійськовою. Але потім, коли ці трагедії трапились, у нас почали шукати крайніх, кого призначити винним. Немає відчуття відповідальності за життя кожної людини, за кожен клаптик української землі.
Треба, щоб відповідальність була. Потрібен механізм відповідальності.
Ми повертаємося до того, про що ми вже говорили – суспільний і громадський контроль, який, мені думається, віднині буде надзвичайно жорстким. Але щоб це не переходило в таку вседозволеність, коли в тому числі з боку представників влади є зацікавленість, щоб нацькувати цю гарячу масу людей в той чи інший бік, а собі стояти осторонь і спостерігати за тим, що відбувається в країні. Так може дійти до страшного – до тих самопроголошених судів, які демонструються в Луганській області, трибунали і т.і. Щоб це не перекинулось на всю країну.
Як бути з окупованими територіями?
Я зараз читаю рукопис науковця Інституту історії України про етнонаціональний склад Донбасу. Дуже цікава робота. На цьому фоні описується і робиться історичний екскурс розвитку Донбасу. Я думаю, що політикам, які приймають рішення, в першу чергу російським керівникам, варто було б прочитати цю роботу. Я думаю, що вони б тоді менше продукували б різного роду міфів, посилаючись на історичні прецеденти. Тут ми потрапляємо в западню. Я маю на увазі Україна і українська влада, хоча я свідомий того, наскільки вона перебуває в складному становищі. З одного боку, окуповані території і немає гарантій, що фінансування, скажімо, пенсій потрапить до людей, а з другого боку, ці відмови від фінансування цих захоплених територій призводять до того, що це є свідченням, що українська влада, по суті справи, як мінімум кидає напризволяще ці території, а за великим рахунком від них відмовляється. Люди ж не винні. Постає питання. Навіть якщо частина людей там була введена в оману, ходила на ці так звані вибори, але це наші люди. І тут українська держава повинна робити все, щоб в цих людей збереглося і примножилося відчуття, що є велика країна і вона про них пам’ятає і що буде наведений порядок, а сьогодні вона як може підтримує цих людей. Бо інакше озлобленість вийде за будь-які межі. Ви ж дивіться, коли потрібно було, то, скажімо, по Криму прийняли явно пролобіюване рішення про вільно-економічну зону Криму, що там підприємства, які працюють, не сплачують жодних податків і жодних платежів, і вони можуть вироблену продукцію направляти на територію України і не сплачувати податки і т.і. І зараз журналісти, економісти на пальцях перераховують, кому це вигідно. А чому ж ми не шукаємо рішень по сходу? Вони складні, але їх треба шукати. В Мінських угодах було зафіксовано і прийнятий був закон про особливий статус Донбасу, що 7 грудня будуть проведені вибори. Зафіксували, але далі фактично ж нічого не зробили. Треба було прийняти закон про порядок і процедуру проведення виборів, зафіксувати, кого там будемо обирати, як будуть формуватись місцеві органи влади. І вже б коли б сепаратисти виключно не погодились з прийняттям цього закону, то перевага перед людьми, що проживають на Донбасі , перед ЄС, перед всім світом була б на боці України. Але ми сказали і нічого не зробили. Українська сторона в цьому плані повинна була продемонструвати, що вона пройшла всю свою дорогу і зробила все, що завгодно. Я думаю, підтримка України в цьому плані, в тому числі всередині країни зростала б. А ми більшою мірою рішення приймаємо, а далі жодних рухів не робимо. А це дає підстави говорити, що такі рішення були використані як необхідність для перемир’я і для перегрупування сил і проведення виборів.
Ті, хто підтримують позицію президента, кажуть: навіть якби ми хотіли щось зробити для забезпечення фінансово-господарського окупованих територій, ми б цього не могли зробити. Бо там господарюють зовсім інші. Треба визнати, що ці території окуповані і що Росія є агресор.
Справа в тім, я так гадаю і я просто переконаний, що цього не можна робити. Бо ланцюгова реакція буде продовжена. Інакше України вже як держави такої цілісної не буде. Сьогодні треба задіяти такий комплексний підхід, який би включав переговорний процес заохочення до виконання Мінських угод і підвищений дипломатичний тиск. Інакше ми тільки будемо втрачати, і в тому числі будуть втрачати люди на територіях, які поки що перебувають в мирних умовах. Тут поступок бути не може. Зрозуміло, що це важко. Зрозуміло. що це непросто, але тут має бути наступальна позиція, і треба чітко визначити наше бачення і показати його світу. Критикувати просто. Я думаю, що найскладніша сьогодні ситуація в президента України. Я не виступаю в ролі адвоката. Але разом з тим ніхто ж не зважає на те, що ми живемо в реаліях парламентсько-президентської республіки, і важелів президента, які, скажімо, мав попередній президент, у нього немає. Але вся відповідальність у сприйнятті, оцінках людей лягає власне на нього. В складні моменти відбувається процес концентрації влади. Це світова практика. Це можна добре побачити на прикладі США. В мирний час домінує часто-густо Конгрес. Але коли складна обстановка, на першу позицію виходить президент США. Але в Україні сьогодні це зробити неможливо з огляду на сумну практику попереднього президента.