Сергей Лабазюк: «К сожалению, ни одна реформа не то что не проведена, а еще и не начата»

Наш гість – Сергій Лабазюк, народний депутат України, член групи „Воля народу”. Сьогодні говоритимемо про ефективність роботи українського уряду. Уряд не здатен впоратися з поставленими перед ним завданнями, принаймні це стосується деяких міністрів. Заявив про це народний депутат, член групи „Воля народу” Андрій Деркач. Він з колегами з „Волі народу” звернувся до членів коаліції з пропозицією зайнятися персональними питаннями. Зараз критикують багато і президента, і прем’єра, і уряд. Є причини критикувати, тому що ситуація складна в країні. Чому ви так різко ставите питання?

Перш за все я хотів би наголосити, що група „Воля народу” завжди була конструктивною, і ми брали разом на себе відповідальність буквально з усім парламентом, з урядом, який обирали також, але ми вислуховували програму сьогоднішнього уряду. Звичайно, не так мало часу пройшло, тому що була програма, і більшість тих, хто працює в сьогоднішньому уряді, були і в попередньому парламенті. Вони тоді як опозиція виступали з якимись конкретними їхніми баченнями і говорили, як потрібно зробити на відміну від того, що робили попередники їхні. Але сьогодні пройшло багато часу, і що ми бачимо? На жаль, жодної реформи не те що не проведено, а ще і не розпочато. Скільки потрібно часу для того, щоб розпочати втілювати в життя те, що ви запланували? Отож ми на сьогоднішній день чітко бачимо, що змін практично ніяких немає в країні в кращу сторону, а в деякій мірі гірше. Сьогодні один з політиків дійсно чітко висловився і правильно напевно, що швидше за все не уряд камікадзе, як вони себе називали, а люди, які живуть на сьогоднішній день при цьому уряді, саме вони виявилися камікадзе. Тому що пенсія в 30 доларів, ціни, які ростуть стрімко. Не тільки виросли, коли девальвація відбулася до 22 гривень за долар, а продовжують рости, і неконтрольований цей процес. Тому однозначно, що потрібно швидко приймати рішення по тих чи інших міністрах, по представниках тих чи інших державних установ, де на сьогоднішній день крім пустих заяв і балачок нічого не відбувається. Притому, що кожен з них заявляв, що в нього є чітка програма бачення, критикували дії попередників своїх і говорили, що вони знають, як зробити потрібно по-іншому. Але ми бачимо, що далі або йде проїдання, або далі залишаються корупційні схеми, або просто якісь незрозумілі дії, які швидше за все супроводжуються незнанням, невмінням, непрофесіоналізмом.

Які, на вашу думку, мають бути головні критерії в оцінці роботи міністра і його відомства з точки зору того, чи виконує він свої обов’язки?

Це дуже просто. Ми повинні відчути різницю між тим, що було, і тим, що є. Звичайно, не в гіршу, а в кращу сторону. Це напевно простий і банальний для наших громадян України сьогодні фактор. Якщо ми вчора жили при попередній владі гірше в тому чи іншому моменті, ті ж самі комунальні послуги, рівень пенсії, рівень заробітної плати, рівень послуг якихось створений, і рівень робочих місць, а сьогодні воно погіршується, то по тому чи по іншому відомству це вже показник. Друге. Була чітка позиція, програма, коаліційна угода, в якій було чітко прописано. Ми розуміємо, що не так швидко робиться те, що планується, але хоча б мають бути перші, другі кроки. Те ж саме кадрове питання. Якщо призначається перша особа, він формує собі команду. А з кого формується команда зверху донизу? Тому що не тільки в Києві ми бачимо, що відбувається на місцях. Коли знову приходять до влади або по якихось політичних окрасах і квотах, або дуже часто ми бачимо, що і не змінилось практично нічого і залишились ті ж самі схемщики, тобто не менеджери, не управлінці, не господарники, а схемщики. Тому це напевно є основним критерієм, який люди можуть дуже просто оцінити.

Чому це все-таки відбувається? Чому реформ немає?

Війна – це одна з причин, можливо, але це швидше за все відмовка, коли спираються на війну. Як на мене, я це бачив в 7-му скликанні ВР і сьогодні це в 8-му скликанні ВР повторюється і вже, як на мене, то пройшло три періоди зміни влади. Тому що була влада злочинного режиму, був перехідний період, коли були представники нової влади всі стовідсотково з Майдану, і вже після виборів президента новий уряд. Що ми маємо? Що кожен, хто приходить, дбає не стільки за благополуччя нашої держави, за результат своєї роботи, а все ж таки за політичні якісь преференції або якісь політичні свої рейтинги. Сьогодні моя особиста думка, що проблема в тому, як у нас уряд складається як мінімум з чотирьох політичних сил, або навіть з п’яти політичних сил, і там швидше за все йде підставляння один іншого. Ми бачимо в парламенті, як проходить голосування. Тому що починають думати про місцеві вибори і, можливо, про наступні парламентські. І не без того, що швидше за все грають політичні сили на рейтинги майбутніх виборів президента. Але чи доживемо ми такими темпами до цих всіх виборів? Швидше за все, що ні.

Тобто думають про владу, займаються більше піаром, ніж роботою?

Популізм. Чистий популізм. Сьогодні в мене була зустріч з одними політтехнологами, які говорять: комусь сьогодні з діючої влади, наприклад, вигідно, щоб війна продовжувалась і не тільки на тому рівні, якому є, а розвивалась ще більше. Тому що чим більший страх в людей щодо війни, тим вище рейтинги в окремих політичних партій. І можна ж списувати знову ж все, що не вдається щось зробити, тому що війна. І дійсно люди, коли мають страх перед чимось, вони тоді менше звертають увагу на тарифи, менше звертають увагу на робочі місця, яких немає, і глобальні ті ж самі реформи і т.д.

Брудні страшні ігри, якщо це справді відбувається. Про Олександра Квіташвілі, міністра охорони здоров’я України. У „Волі народу” до нього серйозні претензії. Ви ставите питання про його звільнення.

Я спробую роз’яснити ситуацію, тому що дійсно дуже часто так буває, що людина стає політичним заручним тієї чи іншої ситуації. Зараз даний міністр, який прийшов і, здавалося б, прийшов з іншої держави, реформатор, який мав би не бути заангажованим, не бути під впливом тих чи інших політичних впливових сил, якщо йому не дають можливості втілювати в життя його бачення реформи, то він повинен це висвітлювати, висловлювати якесь незадоволення як мінімум. Раз він мовчить, значить він точно такий же самий, як і його попередники. Тому що він дійсно покриває ці корупційні схеми. Тема ліків, закупівлі і проведення сьогодні сертифікації дозвільної системи нам дуже відома, тому що в нашій групі була професійна людина в цьому скликанні, яка добре орієнтувалась в цьому напрямку, галузі, і ці корупційні складові, які існували, нам про них розповідали не з слухів, а дійсно чітко, як воно створювалося, ким і чим. Сьогодні ми бачимо, що вони не просто не зламані ці механізми, схеми, а вони гарно працюють, і через те вартість ліків для наших громадян є суттєво більше, ніж мало бути, стратегічно важливі медикаменти не поставляються. Через те гинуть, а це страшно собі представляти, не десятки, а сотні дітей, а не тільки дорослих людей. Тому звичайно, що говорити про якість роботи профільного міністерства, коли відбуваються такі страшні речі, ми не можемо. В такому випадку тільки має бути відставка або конкретні дії вже сьогодні.

Оскільки всі ці схеми зберігаються, міністр ледь не півроку є міністром, але він навіть заяв не робить, що це відбувається, то по суті значить він згоден. Значить його це все задовольняє?

Можна сказати по-іншому. Значить ці міністри, яких запросили працювати з інших держав сюди, все ж таки швидше за все не завжди реформатори, а вони один з інструментів або один з учасників якоїсь відповідної задачі. Тому що ми можемо говорити не тільки про Міністерство охорони здоров’я. Заступник генпрокурора, який приходить і перед тим висвітлює і розповідає про те, що йому пропонують хабар в 10 мільйонів доларів щомісячно, і він в сесійній залі ВР, йому задають питання: так назвіть прізвище, все ж таки ви сьогодні заступник генпрокурора, і ви мали змогу цю людину, яка вам запропонувала такий хабар, відразу брати в наручники і притягувати до відповідальності, чому це не зроблено? І звучить відповідь: це політичне питання, і я, як політик, не можу вам сказати. Заступник генпрокурора не політик. Він, можливо, політик в минулому в своїй державі Грузії. Тут він запрошений працювати. Він прийняв присягу, і він зобов’язаний дотримуватись рамок закону, а не гратися в політику.

Тобто складається таке враження, що ці міністри-варяги, і не лише міністри, а й їх заступники, не мають щирого бажання змін в Україні?

Не хочу бути критичним чи песимістичним. Можливо, не всі, але по окремих людях швидше за все, що так воно і виглядає. Тому що часу предостатньо – півроку в середньому кожен з цих людей працює на відповідних посадах, і ми б мали вже змогу отримати якісь перші кроки і хоча б побачити результат. Якщо ми окрім заяв на початку нічого нового не отримали і не побачили, то потрібно робити висновки.

Дмитро Шимків кілька днів тому давав інтерв’ю і виділяв, що є претензії до пана Квіташвілі, але достатньо його заступником поставити Перегінця, то всі ці проблеми владнаються. Можна цьому вірити?

Я думаю, що громадянам України вже дуже сильно надоїло чути регулярно про те, що потрібно робити зміни, кадрові зміни і знову кадрові зміни, а результату ніякого. У вівторок на засіданні ВР один з перших виступів був шановного депутата Соболєва, який сказав приблизно такі слова: наші люди сьогодні готові терпіти тарифи, які їм підняли, люди готові терпіти, що їм зрізали пенсію в десятки разів, люди готові терпіти, що малі зарплати і немає робочих місць, але люди не готові терпіти тих чи інших чиновників, які сидіть на робочих місцях і не виконують там свої функціональні обов’язки. Я точно думаю, що люди не готові терпіти вже тарифи, низькі пенсії, відсутність робочих місць, мізерну оплати. А те, що регулярно стоїть питання – давайте ще цього будемо знімати, то, можливо, потрібно задуматись над іншим: а чому ми регулярно призначаємо і наступаємо на ті ж самі граблі? Сьогодні звітує один і розказує за попередників і нічого не говорить про себе і свої дії. Через півроку приходить новий наступник і говорить за попередника, а не говорить за себе і свої дії. Це наша проблема в цілому, і дійсно має бути політична відповідальність і політичне бажання виконати це раз і назавжди і не формувати нових «сімей». Ми вже «сім’ї» пройшли. Потрібно, як на мене, чітко визначитись, які ми беремо напрямки. Ми шукаємо тільки менеджерів-управлінців з досвідом, наприклад, у банківській справі, чи ми шукаємо господарників. Чи ми визначаємося: якщо це медична галузь, то там має бути професійна людина, яка розуміє зсередини, що таке Україна, її особливості, яка готова взяти на себе відповідальність і робити ту роботу, яку її покликано робити. Ми, на превеликий жаль, сьогодні бачимо, що не завжди, в більшості все ж таки навпаки виконується ця функція.

Олексій Павленко – міністр агрополітики. В Адміністрації президента задоволені його роботою. Кажуть, що він там досить успішно виконує угоду по асоціації з ЄС і т.д. А ваші претензії в чому полягають?

Ви слушно сказали: міністр аграрної політики. Завдання міністра аграрної політики в цілому – займатися політикою в сільському господартсві. Відстоювати інтереси аграрної галузі, лобіювати інтереси аграрної галузі, напрацьовувати нові ринки збуту і т.д. Не займатися господарською діяльністю, а при Міністерстві аграрної політики є більше як 700 підприємств. До речі, якщо брати в світі в цілому, то наше Міністерство аграрної політики, якщо взяти в порівнянні з іншими, то найбільший агрохолдінг в світі. Тобто стільки йому належить дочірніх підприємств. Міністр аграрної політики намагається напевно десь вивчити, зрозуміти те, що потрібно було б, але ми маємо визнати, що аграрна галузь має якісь свої часові рамки. В нас посівна, до якої потрібно було підготуватись, в нас формування бюджету, до якого потрібно було відстояти інтереси саме аграрної галузі. Я думаю, що більшість аграріїв на даному етапі не відчули підтримки, впливу Міністерства аграрної політики, сприяння. Тому що ціни на мінеральні добрива виросли в рази в цьому році неконтрольовано. На експортному ринку мінеральне добриво дешевше власного виробництва, ніж на внутрішньому ринку. Такого не буває. Отож є цілий ряд претензій. В цьому році не спрацювала структура аграрного фонду, яка покликана з конкретною місією. Не працює завалений ринок ДПЗКУ – Державної продовольчої зернової компанії. Ми чуємо скандали з „Укрспиртом” і т.д. До речі, корупційні схеми, які були при попередній владі вже двічі, як при Януковичі, так і в період, коли керувала „Свобода” Міністерством аграрної політики, на сьогоднішній день не зламані. Ми чуємо сигнали з Одеського порту, де проходить сертифікацію наше зерно і ліс, який експортується, що далі збережені всі корупційні схеми і т.д. Тому швидше за все, що кудись не туди ми йдемо. Нам провести аудити всім підприємствам із залученням міжнародних європейських світових компаній напевно не першочергове, що потрібно було робити. А треба було подумати, як весною забезпечити посівну і як посприяти, щоб тваринництво не було знищене. А виконувати пункти умови про асоціацію? Я скажу більше – інтереси аграрної галузі України не передбачені взагалі в угоді про асоціацію. Там ніякого позитиву немає, тому що збільшення ринку експорту нашої продукції в Європі практично не передбачено. Наш ринок – це азійський ринок. Ми втратили російський ринок і розуміємо, по якій причині, але не здобули сьогодні ніяких інших. І неконкурентне середовище, коли нашому аграрію приходиться взяти кредит, якщо ще взяти, під 30%, коли європейський фермер в будь-якій країні може взяти кредит під 3%. Різниця в чому? Плюс там є державні програми. А це порядку 600-700 євро дотації на гектар землі. Відшкодування за будівництво нових комплексів і т.д. В Україні всього цього немає. Плюс ми сьогодні дразнимо ситуацію, коли ми кожен день говоримо про зняття мораторію на продаж землі, що буде величезною помилкою, якщо це відбудеться. І друге не менш важливе – скасування сільськогосподарського податку, що знову є неприпустимим, бо тоді єдина галузь в Україні, яка ще якось працювала в останні роки і створювала робочі місця, швидше за все буде в дуже важкому стані як мінімум.

Коли говорять, що ми виконуємо умови по асоціації, я звичайно не знаю всіх цих тарифних моментів, але наскільки я розумію, ми маємо наближатися до стандартів ЄС у виробництві своєї продукції.

Щодо тваринницької галузі, то ми маємо на сьогоднішній день ситуацію, про яку практично ніхто в країні не знає. Ми вже два місяці не маємо керівника ветеринарної інспекції в Україні. При тому, що ми сьогодні в Україні і під самим Києвом маємо на свинних комплексах африканську чуму. Це може бути дійсно така страшна трагедія, коли інфекції будуть розповсюджуватись в зв’язку з тим, що немає ветеринарної інспекції.

А чому її немає?

А це питання політичне. Тому що знову десь швидше за все не можуть визначитись, чия квота буде. Ми ж розуміємо, що це рибне місце. Ми сьогодні на аграрному комітеті підняли питання і зараз збираємо підписи, звертаємося і до президента і до прем’єра, що це питання не просто важливе, а це стратегічне питання для держави. Тому що ми і втратимо експорт продукції сільськогосподарської на Європу і не тільки, бо без ветеринарної інспекції ми експортувати не можемо продукцію. А що до стандартів, до яких ми повинні йти, то ми повинні визнати, що в першу чергу для цього потрібні величезні інвестиції, яких в Україну під час війни, під час такої нестабільності ніхто не надасть. Інвестиції вкладати за рахунок власних ресурсів наші аграрії не в змозі. Отож говорити про стандарти європейські на сьогоднішній день це просто пусті заяви і більше нічого. Ми можемо щоденно проводити десятки форумів, збирати різні інвестиційні фонди, розповідати, але живих коштів ми сюди не залучимо, якщо не буде зупинення війни і нормальної прозорої політики.

Олексій Павленко буквально сьогодні сказав, що Україна може залучити трьох років в сільськогосподарську галузь 8 млрд. дол.

Може залучити, але потрібно сказати, за яких умов. Перше – зупинення війни, стабільність в державі, скасування корупційних і регулятивних всіх схем, які, на превеликий жаль, існують далі, стабільність в аграрній галузі.

Ми знаємо, що у нас страшенне падіння тваринництва в Україні. Зараз у нас корів менше, ніж в 1942 році. Багато років говориться, що молоко закуповують по дуже низьким цінам, а потім там всілякі накрутки від переробника до виробника, і там воно вже зростає до достатньо високої ціни.

Тут варто відмітити декілька пунктів. По-перше, звичайно логіка в чому? Це недолуга політика не тільки сьогоднішнього дня щодо тваринництва, а останніх 20 років періоду незалежної України, коли нічого не робилось для того, щоб підтримати генетику або покращувати тваринництво, розвивати нові технології, впроваджувати світові технології, підтримувати виробника шляхом мотивації для створення нових технологій. Тому що тих 5-10 літрів молока, які доїли вчора колгоспи, це неефективно, потрібно 25-30, що є на сьогоднішній день в цивілізованих країнах, де дотримуються технологій. Одноосібники, які привикли в селі тримати ту корову і ще для себе на продаж, тому що потрібно якось виживати, то і там повинна бути мотивація. Тому що старше покоління просто звикло тримати худобу і не дуже ще рахує математику, а вже молоде покоління, якщо невигідно, вони тримати і важко працювати не будуть. Це є фактом. Що ми отримаємо? Ми щороку замість того, щоб підтримувати цю тваринницьку галузь, просто багато заявляли, але туди гроші із держави не виділялись. Ми знищили науку повністю, яка б мала працювати на тваринництво. Тому що Аграрна академія наук у нас сьогодні практично не фінансується, а в окремих галузях взагалі вже не фінансується. Але неодноразово в саме в нашому профільному аграрному комітеті ВР були різні законопроекти, які мали захистити вітчизняного виробника молока шляхом фіксування якоїсь мінімальної ціни. Але, як на мою думку, потрібно було йти від зворотнього. В нас дійсно сьогодні посередники заробляють більше, ніж той, хто важко працює біля корови. Отож нам потрібно було обирати ціну молока кінцеву, яка є в магазинах, де інспекція по цінах. Антимонопольний комітет мав б чітко попрацювати і фіксувати реальну націнку, але не більшу, ніж в магазині, яка повинна бути. До магазина доїжджає, від виробника до заводу, від переробника також має бути там обґрунтована націнка, і забрати цю ланку, яка скупляє молоко в селах в населення, накручує на ньому двійну ціну, перепродає і т.д. В нас мав бути виробник в селі, переробник – завод і кінцева точка – магазини, де реалізовують ціну. Відповідно ми йшли від кінцевого, наприклад, від тих 14 грн., і точно б виходили на ціну як мінімум 5 грн. для населення на молоко. Так, це не 7-10, про які деколи заявляють політики, але це обґрунтована реалістична ціна.

Тобто треба просто прибрати паразитів із цього ланцюжка?

Це в деякій мірі робота Міністерства аграрної політики, яке повинно чітко напрацювати. Показати і вплинути на те, щоб виконалась сумлінно робота в відповідних установах – інспекції по цінах, АМК і т.д.

Мінагрополітики кроків для впорядкування ситуації не робить?

Не можна сказати, що не робить. Я думаю, що і попередні керівництва Мінагрополітики, і сьогоднішні намагаються багато що зробити, але немає об’єднуючої позиції. Тому що є лобісти, які відстоюють інтереси переробників, а немає лобістів, які відстоюють інтереси населення. А далі є проста суть. Ми повинні розділити на декілька етапів. Перший етап що ми робимо для молочної галузі і тваринницької перші два роки. Задача – втримати. Тому що швидко ми не відновимо, не збільшимо, не покращимо. Шляхом має бути державна дотація, допомога. Тому що покласти на плечі тільки одного переробника чи кінцевого споживача і підняти ціну втричі – цього робити не можна. Говорити, що ми ціну на молоко можемо підняти в рази – ні. Тому що в європейсьих виробників молочної продукції більш конкурентне буде ще середовище. Тому що у нас корови 8-10 літрів молока дають через те, що знищили генетику, а в Європі 25-30. Нам потрібно працювати над генетикою. Значить державні дотації, допомога вона повинна бути направлена не так, як сьогодні. До речі, з чим я не згоден взагалі, з політикою міністерства нашого, що вони говорять: потрібно створювати кожні маленькі фермерські господарства шляхом дотації на одну корову і т.д. Це не спрацює на довгій перспективі. Ми повинні робити ефективні підприємства. Ми повинні дивитися на Європу, що в них працює. Реально можливо списати і створювати вже реально той інструмент, який дасть в перспективі через 2-3 роки результат.

Ви робили заяву, що уряд передбачив величезні кошти на субсидії. Але вже зараз зрозуміло, що система субсидій недосконала і не враховує багато важливих моментів. Тобто багато категорій людей не підпадуть під субсидії. Цей недолік якось можна усунути?

Тут по-різному зараз можна думати і говорити, що зараз уряд зрозумів, що допустились помилки… По-перше, ми поки що не почули, що вони зрозуміли. Завтра у нас, як варіант, буде доповідь на засіданні ВР слідчої комісії, яка розглядала якраз ціноутворення тарифів. Швидше за все, що хтось в уряді, коли формував і визначався з цією позицією, тому що воно якось більш-менше скрито робилось, думав, можливо, на фоні того, що вдалося з валютою підняти в рази. Так, люди не задоволені, але якось це пройшло. Відповідно за рахунок звичайних громадян, їхніх пенсій і зарплат, залізши їм в кишеню, поправили ситуацію в бюджеті. Тому що так воно і є. Можливо, в цьому випадку знову – тут війна, в людей страх, криза, біда, давайте ще піднімемо тарифи. Моя особиста позиція – 25 млрд. грн., про які ми сьогодні чуємо, направляється на субсидії. Їх потрібно було направляти не на субсидії, а їх потрібно було направити на енергозберігаючі технології, на механізми, які навпаки понизять собівартість тарифів. В нас стара радянська система теплокомунікацій всіх, які є. Нам потрібно дійсно мотивувати і людей стимулювати і ставити сьогодні лічильники, закривати хвіртки, утепляти вікна, будинки, переходити на котли на альтернативному виді палива і т.д. А тепер два такі цікаві моменти. Перше: а куди ці 25 млрд. грн. мають піти? Громадянам? Ні. Вони знову йдуть в структури – обленерго, облгази і т.д. Структури, які належать олігархам. Вчора були прибутки, а сьогодні будуть надприбутки. Тарифи є дійсно необґрунтованими, бо ніхто не показав, як вони складаються і чому. Коли ми розуміємо, що ціна в Україні виробленого газу власного, якого вистачає як мінімум на 90% потреб України населення, а взято за ціноутворення російський газ. Звичайно це абсурд. Свій газ український, який у нас обходиться в 3 рази дешевше від російського, ми перепродамо і заробимо на цьому. Хто? А нашим громадянам дамо російський газ. І вони заплатять втричі. А друга частина проблеми ще цікавіша. Людям запропонували сьогодні механізм отримання субсидій, до кінця людям не роз’яснивши. Мені здається, що міністерство само не до кінця розібралося, що вони запропонували. Тому що людина, яка протягом року купила щось на суму 50 000 грн., позбавляється можливості отримати субсидію. А можливо, в людей навчається десь дитина на платній системі і вони вимушені були на 4-му курсі навчання взяти кредит для того, щоб довчити дитину, це виявляється, що вони вже позбавляються отримання субсидії. Люди, які приїхали з Донецька, Луганська і продали там щось або мали якісь кошти і купили на Хмельниччині якесь житло, не маючи робочого місця ніякого, бо вони його ще не отримали, їм складно жити і вони йдуть подаються на субсидію, але вже не попадають під субсидію. Або ще інший момент, бо багато хто з людей не до кінця і розуміє механізм, хто має право претендувати на субсидію, а хто ні. Вони подають документи, їм дають добро на субсидію, але через місяць якісь установи встановлюють, що в них були якісь інші прибутки і вони мають сплатити вже тепер комунальні послуги за попередній період, по якому вони отримували субсидію по подвійному тарифу зі штрафами.

24-25 млрд. грн. передбачається на субсидії. Вважається, що цього достатньо буде, аби допомогти людям, але звідки ці 25 млрд.? Вони ж з наших кишень?

Сто відсотків.

А навіщо ці гроші організовувати? Чи не можна ці гроші виплатити у вигляді зарплат і пенсій?

Можливо. Це один сценарій, але це все рівно сценарій проїдання, як і направити субсидії, так і збільшити заробітні платні, коли це є неможливим. Тому що сьогодні держава пояснює, що бюджет мінусовий, і десь воно дійсно так і є. Але якщо говорити про стратегічне питання, то все ж таки потрібно зменшити затратну частину в тарифах за рахунок того, щоб створити новітні технології, що є в усій Європі.

В ВР комісія зараз по тарифам. Звідти цікаві інформаційні повідомлення йдуть, що тарифи можуть ще знизити.

Я думаю, що так воно і відбудеться. Тому що дійсно багато хто зрозумів, що під ними горить місце і не тільки місце. Вони дивляться, як сьогодні рейтинги валяться. У людей сьогодні тема номер один – тарифи. Бо людина не розуміє, як з цими платіжками тепер виживати. Нещодавно міністр соцполітики заявив, що несплата приблизно тримається людьми на рівні 3 млрд. грн. і це нормально, бо так було колись. Я не думаю, що це нормально. І ця цифра має тенденцію до росту. Це говорить про те, що люди не мають чим платити. Заявляли, що орієнтовано буде 3 млн. бажаючих людей отримати субсидію, а сьогодні вже говорять про 4 мінімум, а реально 5 млн. Тож цифра 24 млрд. грн. швидше за все буде ще недостатня. Хтось попаде в категорію отримати, а хтось ні. Тому швидше за все правильно було б направити ці кошти, яких, до речі, і немає живих, на те, щоб зменшити собівартість тих тарифів за рахунок нових якихось технологій. А їх є достатньо, і просто треба захотіти їх втілювати в життя.

Слухач: Только национализация основных средств производства поможет. Способна ли эта власть провести национализацию? Или надо приводить военных для этого к власти?

Так сталося, що в останні роки все дійсно лежить на плечах саме звичайних людей. Влада змінюється, а олігархи залишаються ті ж самі, і вони тільки просто з кожним роком збагачуються. Звичайні люди тільки все бідніше і бідніше стають. Але тут є велике «але», коли є градус таких емоцій громади і вони говорять, що потрібно все у всіх відібрати і передати в державу. На превеликий жаль, я за останні три роки бачу багато державних підприємств, які не те що є неефективні, а взагалі не є ефективні. Тому що вони управляються окремими групами, або неефективними керівниками на користь не громади, не держави, а десь там когось. Це ми відчували з вами нещодавно, скандали по „Укрнафті”, де мільярдні доходи, але ці доходи йшли не в державу. Нам не потрібно націоналізовувати. Нам потрібно чіткі правила гри відпрацювати, що зробили в свій час соціалістичні країни. Там в 90-ті роки теж щось відбулося і все поприватизовували, але ці підприємства працюють на користь держави. В нас нова влада приходить і говорить: відберемо. На жаль, ні в кого не відбирають нічого. Саме на жаль. Ці заяви ще більше підігрівають градус в державі. Відбирають в тіні, ділять долі і знову ж таки. Є, звичайно, ефективні власники. Неефективний власник має своє підприємство продати, і якраз при чітких правилах гри буде працювати тільки ефективний власник. Коли у нас кожне підприємство супроводжується якоюсь офшорною компанією, і щоразу їм всім погрожують, що якщо ви тільки прийдете в Україну, то ми ще і це відберемо. Отож відповідно всі тікають, і будуть якісь схеми.

Источник: ЭРА-медиа
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Facebook
LinkedIn
Twitter
Telegram
WhatsApp

При полном или частичном использовании материалов сайта, ссылка на «Версии.com» обязательна.

Всі інформаційні повідомлення, що розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна

Напишите нам