Ректор КПИ: «Я не считаю себя успешным человеком»

Главные люди украинского образования рассказывают, почему они (не) сделали то, что обещали, и обещают то, что (не) будет реализовано — в спецпроекте основательницы «Студвея», журналистки Татьяны Тереховой «Топ-менеджмент образования».

Запрошуємо на розмову з ректором Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Михайлом Згуровським.

– Як ви гадаєте, чи реально створити успішний виш в Україні, не допускаючи навіть мінімальних порушень закону?

– Дотримуватися закону – це аксіома, і ніхто не має права його порушувати. Ми, як і всі виші, працюємо за його нормами. Але з таким недосконалим законодавством складно рухатися до прогресу.

– Прогрес – це завжди певні зміни. Як ви ставитеся до нового закону про вищу освіту та до діяльністі МОН?

– Розробники намагалися закласти в новий закон досить прогресивні речі. Не усі зараз втілюються, а деякі ідеї були деформовані (зокрема, у залі парламенту). Я думаю, що тут працювали непрофесіонали.

В управлінні освітою відбулися системні помилки. Наприклад, таке сліпе, формальне і дещо релігійне впровадження ЗНО розірвало важливий зв’язок між загальноосвітніми школами та університетами. Школярі зацікавлені натренуватися на здачу ЗНО через репетиторів. Таке тренування подібне до жонглювання: коли набив руку, деякий час жонглюєш непогано,але як тільки припинив тренування – одразу втрачаєш кондицію.

В університетах також проблеми. Гарвард, Принстон, Кембрідж, МІТ приймають студентів за своїми власними програмами. А у нас не можна, бо скажуть «ректори хабарники!». Але враховуючи як втратила престижність інженерна професія, не студенти нам мають щось приносити, а ми маємо докладати зусиль, щоб їх зацікавити. Про корупцію тут не йдеться. Тут зворотній процес.

— Ви потрапили до влади лише один раз. Потім вам пропонували місце і Тимошенко, і Януковича, але ви відмовились. Чому?

— Я створюю пілотний інноваційний проект в Україні – КПІ. Це більше, ніж університет – це 82 конкурентоспроможні інженерні школи. КПІ має свій науковий парк, через який до нас приходять інвестори, зацікавленні у перспективних стартапах. Все це діє в єдиному замкненому середовищі, бо ми хочемо показати, як має працювати дослідницький інноваційний університет.

У 2014 році в 11 стартапів, які були створені у КПІ, інвестували невелику суму – 2 млн доларів США. А у 2015 році у 29 стартапів, які були створені у нас, вклали 26 млн доларів США. У гривневому еквіваленті це у півтора рази більше, ніж фінансування науки та вищої освіти в Україні. Якщо ми цю модель відпрацюємо, то покажемо державі якою має бути економіка.

КПІ

— Я запитала, чому ви відмовилися знову йти в політику, натомість ви заговорили про інвестиції. Як ви пов’язуєте ці дві речі?

— Я хотів відповісти на ваше запитання тим, що вважаю важливішим.

— Будувати систему освіти і науки по всій Україні ви вважаєте менш важливим, ніж створювати успішний виш?

— Думаю, що найважливіше показати, як будувати систему. Це можна показати на пілотному проекті, а далі тиражувати на всю країну.

— Зараз ви цю модель вже вибудували. Погодилися б повернутися у міністерство, якби запросили?

— Ні, не погодився б. По-перше, я вже досить старий для цієї роботи. По-друге, ще хочеться встигнути вдосконалити цю модель протягом останніх декількох років моєї праці в освіті. Люди зневажають тих, хто йде у владу і нічого доброго не приносить. Краще зробити щось корисне й очевидне у меншому масштабі, ніж бути неуспішним і не шанованим на вищих рівнях. Вибачте за таку пряму відповідь.

— Михайле Захаровичу, а як ви ставитесь до пліток про себе і компромату?

— Може я не знаю тих пліток, які ви маєте на увазі. Ви мені підкажіть, тоді я відреагую.

— У мережі можна знайти багато інформації про ваші фінансові статки, маніпуляції із контролем друку студентських квитків, дипломів і чимало іншого. Думаю, ви знаєте про що говорять і пишуть.

— Мабуть, не все знаю, тому що не маю навіть часу відвідувати такі джерела. Якщо держава має до мене претензії, я хотів би їх почути. Якщо ця інформація має підстави, то є правоохоронні органи, які повинні мені ставити запитання і висувати претензії. Тоді я буду на них відповідати.

кпи3

— Гаразд, повернемось до університету. Політехнічний інститут входить до багатьох світових рейтингів ВНЗ. Іноді Політех стає єдиним українським вишем, який входить до таких рейтингів. Чому так?

— Ми рідко відслідковуємо ці рейтинги, тому, можливо, все дійсно так, як ви кажете. Для нас завжди була важлива фундаментальна складова освіти, наукоємність знань, які ми надаємо. Очевидно, це і викликає інтерес до нашого вишу.

— Які саме технічні спеціальності вашого вишу є конкурентоспроможними?

— Такі напрями, як енергетика, машинобудування, створення нових речовинних матеріалів. Вони потребують дорогого і складного обладнання та кваліфікованих вчителів. Тому ми намагаємося готувати фахівців саме у цих галузях.

— Які перспективи, на вашу думку, мають теоретична фізика і математика та чи є майбутнє для цих наук у КПІ?

— Усю новітню техніку – той же фотоапарат, яким нас знімає ваш кореспондент, диктофон, iPad – створюють інженери, математики, фізики. Ці досягнення – заслуга фундаментальних виробничих дисциплін, які відносяться до так званої STEM-освіти (Science, Technology, Engineering, Mathematics). STEM-освіта – це група наукоємних спеціальностей, які забезпечують прогрес людства. Від того, наскільки суспільство віддає цим спеціальностям належне, залежить їх розвиток.

В Україні, наприклад, відбувається відкочування назад цих спеціальностей, тому ми приречені на занепад.

— Чому так сталося?

— Через некомпетентність людей, які розподіляють держзамовлення. Минулого року запровадили систему автоматизованого набору у ВНЗ – абітурієнти самі визначали пріоритети щодо місця навчання. Університети дивилися лише на бали ЗНО, а потреби базових галузей промисловостей, які формують наш ВВП, ніхто не враховував.

За умови зниження престижності інженерних професій та професій у галузі природничних фундаментальних дисциплін, більшість абітурієнтів забажала мати популярні спеціальності з високим рейтингом: юрист, журналіст, міжнародник. Значно менша кількість хоче бути металургами, гірниками.

Внаслідок неврахування потреб базових галузей, прийом на інженерні спеціальності в Україні зменшили на 30%, фізика втратила 50%, математика – 20%. А це якраз компоненти STEM-освіти.

Зараз інженерні навчальні заклади, в тому числі й КПІ, отримують від базових галузей промисловості десь на 50% більше замовлень, ніж ми можемо підготувати. На 2020 рік цей розрив буде досить відчутним, а це, безумовно, програмування занепаду.

Київський політехнічний інститут

— У КПІ досить неспокійна атмосфера у відносинах між студентами і студентськими профспілками. Минулого року студенти домоглися представлення фінансового звіту від профспілки і виявили, що половина коштів використана на зарплатню її керівному апарату. Нещодавно студенти зламали кілька акаунтів представників профспілки у соцмережах і знайшли у діалогах інформацію про упереджене ставлення цього органу до таких студентських спільнот, як «КПІlive» та ін. У чому полягає суть конфлікту і чому відносини між студентством і органом, який має захищати їхні права, такі напружені?

— Студентська профспілка є так само представником студенства, як і Студрада. Профспілки є громадськими організаціями, які відносяться до органу студентського самоуправління. Між різними організаціями можуть виникати дискусії, навіть конфлікти. Але це просто бажання студентів мати прозорі відносини зі своїми представниками. Про виявлені зловживання я не чув, про дискусію знаю. Про правопорушення не чули і студенти, які сформували цей запит.

Дійсно, студенти хотіли би бачити лідерами профспілкової організації самих студентів. Зараз розглядають відповідний законопроект. Якщо він набере чинності, то це вже стане правилом. Але раніше проблеми теж не було, просто не було обмеження за віком.

— У цьому контексті дуже важливо поговорити про значення Комісії з етики у вашому виші. Для чого вона була створена і які повноваження має?

— Комісія з етики функціонує не сама собою, а відповідно до прийнятого Кодексу честі. Хтось має бути арбітром, коли виникають запитання етичного характеру. Це суто громадська організація і вона не має адміністративних важелів. Ми створили її, бо вирішили долучитись до світової практики прийняття в університеті кодексу честі.

Суть дуже проста і лаконічна: ті суспільства, які живуть за правдою, досягають величезних успіхів.

Жити за правдою в нашому університетському розумінні означає: якщо вчитися, то вчитися за правдою, а не імітувати навчання чи займатися псевдонавчанням. Наприклад, студент списав ту чи іншу роботу (дипломну, курсову, розрахункову), і викладач це відчуває. Але між ними є негласна суспільна угода, яка грунтується на тому, що вони живуть за принципом брехні і обидва роблять вигляд, що це нормально. Тому на виході може бути журналіст, який не знає свій фах. Хірург, зі столу якого хворі йдуть лише в одному напрямку.

— Ми не можемо не згадати про Генадія Новікова, який був звільнений з університету за рішенням Комісії з етики. Тепер він судиться з університетом. Як ви дивитесь на цю ситуацію, адже фактично його звільнили за власну думку, висловлену в соціальних мережах?

Генадій Новіков був викладачем кафедри філософії, і трапилася наступна історія: у соцмережах він брутально висловлювався на адресу студентів. Ці студенти звернулися і до Комісії з етики, але вона не приймає рішення про звільнення, бо не має адміністративних важелів впливу. Комісія може дати тільки моральну оцінку – «добре», «недобре». Тому далі студенти звернулись до адміністрації – першого проректора, який відповідає за навчальний процес, – і запитали: «Чи може викладач брутально ображати свого студента публічно?»

Комісія з етики висловилася, що це неприйнятно. У положенні про навчальний процес нашого університету є пункти, відповідно до яких такі люди не можуть бути викладачами. Тому Генадія Новікова звільнили. Він, безумовно, може це оскаржити у суді.

Я особисто дуже боляче поставився до цього. Вважаю, що якщо він буде відновлений на посаді за рішенням суду і зрозуміє, що педагог має поважати тих, кого виховує, то знову може бути нашим викладачем.

Київський політехнічний інститут

— Викладацьке наукове середовище – це завжди заздрощі й інтриги, як протилежна сторона інтелекту, пізнання, допитливості, претензії на інтелігентність? Інтелігент це взагалі хто – той, хто багато знає, або …?

— Я маю свою думку про інтелігента. Це людина, яка має і відповідне виховання, і внутрішній кодекс честі, і освіченість. Не завжди освічена людина, у якої немає цього внутрішнього кодексу, є інтелігентною. І навпаки, іноді людина з невисоким рівнем освіти має високу внутрішню культуру, яка відповідає моєму розумінню інтелігентності.

— Що ви можете сказати про проект «КPIdata»? Це електронна база даних про якість навчання студентів у КПІ. Незабаром повинні оприлюднити результати цих досліджень. Якось плануєте використовувати ці дані?

— Звичайно. Це зворотній зв’язок для педагогів. У нас є низка подібних систем. Наприклад, «Викладач очима студентів» – коли студенти оцінюють викладача за визначеними критеріями. Також ми проводимо моніторинг залишкових знань студентів старших курсів, який дає оцінку справжніх знань і вмінь наших випускників.

— Як просувається створення інноваційного студмістечка на території КПІ, анонсованого рік тому?

— Робота триває. По-перше, працюємо над стартапами. У гуртожитках створюються коворкінгові зони – місця, де збираються студенти за інтересами та думають над певними проектами. У бібліотеці працює цікава коворкінгова зона «КПІ-бєлка». Можливо, ви також чули про нашу Вежу, де студенти розробляють культурологічні і мистецькі проекти.

По-друге, це стартап-школа, де навчаються студенти і молоді вчені винахідники. У цій школі винахідників навчають ставати підприємцями. Викладають досвідчені підприємці з Ізраїлю, Сполучених Штатів Америки і Європи. Щороку наша стартап-школа дає 100–150 проектів.

У цілому у нас близько 100 будівель, де відбувається навчання, наука, розвиток різноманітних проектів. Все разом – це кампус. Саме тут розвиваються стартапи, коворкінгові зони, проходять круглі столи між потенційними інвесторами і винахідниками.

— До речі, про студмістечко. Історія останніх місцевих виборів дуже цікава: 105-й округ, де знаходяться гуртожитки КПІ, свої кандидати, закриття Радіо КПІ після ефіру на тему виборів. Що відбувалося і яку ви брали участь у цьому?

— Я повинен зазначити, що у виборчих процесах брали участь студенти. Жодним чином ці процеси не організовувалися згори донизу. Навпаки, це ініціатива груп студентів, які висунули різних кандидатів. Між ними, звичайно, відбувалася передвиборча кампанія та дискусії.

Щодо закриття радіо, то у вас, очевидно, невірна інформація. Якісь неточні коментарі ви прочитали. Так, у нас тривалий час працювало РадіоКПІ, яке також було одним із студентських проектів.

— Яким пишалися і яке дуже любили ваші студенти.

— У певний момент, на превеликий жаль, сталася неприємна подія, коли все це обладнання викрали.

— Начебто відбулось пограбування.

— Що маєте на увазі під словом «начебто»?

Київський політехнічний інститут

— Є інформація про те, що адміністрація закривала приміщення на ключ, нікого не пускали навіть забрати свої речі з радіостанції. Аргументували тим, що там стіна була знесена не за правилами. А потім радіостанція переїхала у якесь підвальне приміщення в іншому корпусі.

— Відбулося наступне: після пограбування (це все-таки, на жаль, було пограбування) приїхала міліція, яка має свої правила роботи. Вона на певний час зачинила це приміщення і ні студенти, ні ми значний час не могли туди зайти.

Пізніше ми прийняли рішення знову купити обладнання і розмістити його у більш безпечному місці. Те приміщення, в якому раніше працювало радіо КПІ, виявилось не найкращим, з точки зору безпеки. Тому ми знайшли інше, у більш захищеному корпусі. Це не підвал. Це те, що ми маємо.

— Що б ви порадили студентам? Три поради для успішного навчання і три поради для життя.

— Щодо навчання. Я раджу студентам при виборі майбутньої професії й спеціальності дивитися не лише на кон’юнктуру, яка тимчасово склалася у нас в Україні щодо майбутніх професій. Перша порада – подивитися на зовнішній світ, зрозуміти, що насправді потрібно і обрати той шлях, для якого вас створив Всевишній.

Друга річ банальна і незрозуміла людям вашого покоління: жити за правдою. Життя за подвійними стандартами призведе до персонального краху у майбутньому.

Третя порада для навчання: необов’язково намагатися досягати формальних успіхів – оцінка, характеристика і таке інше. Важливо навчитися мислити нестандартно, критично ставитися до інформації, проводити її через свою внутрішню опозицію і приходити до істини.

— Ви ж, напевно, вважаєте себе успішною людиною?

— Ні, не вважаю.

— Чому?

— Тому що це різні критерії успіху. Це зовсім інше.

— Але ж ви дуже багато створили протягом свого життя. У вас велика кількість різноманітних нагород. Ви брали участь у великих проектах. Можна перераховувати, але їх дуже багато.

— Мені б хотілося іншого і більшого. Більшого не в тих нагородах, які ви згадуєте, а більшого в тих проблемах, які мені хотілося б вирішувати. Але це інша тема.

— Але це цікаво.

— Ні, персонально я пропоную це не обговорювати.

— Це стосувалося кар’єри або інших аспектів?

— Ні, не кар’єри. Я ж вам кажу. Нагороди, посади – це не є моєю метою і критерієм успіхів. Ви запитали, чи вважаю я себе успішним. Я відповів, що не вважаю себе успішним, тому що певні мої мрії, не пов’язані із посадами і винагородами, не справдилися. Ось така моя відповідь і далі пропоную не йти.

— Тоді порадьте, будь ласка, три речі для студента, як правильно прожити це життя.

— Це такі, мабуть, не дуже оригінальні речі. Перше: не шукайте легших шляхів. Якщо людина не спасовує перед важкими викликами, а намагається їх розв’язати – вона стає іншою. Пошук легкого не завжди приводить людину до того успіху і тих планів і мрій, які вона хоче втілити.

Друге: ставтеся до всього дуже вибірково і осмислено. Зараз ми відкидаємо все те, що було із попередніми поколіннями. Досвід попередніх поколінь і навіть попередньої країни має бути для нас школою. Нам треба відділити все те, що було зроблене вірно, і намагатися цим користатися.

Остання порада також проста і банальна: потрібно бути людиною в житті. Це дуже важко формалізувати. Кожен розуміє так, як він це розуміє.

Фото: Тетяна Кожевнікова

54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Facebook
LinkedIn
Twitter
Telegram
WhatsApp

При полном или частичном использовании материалов сайта, ссылка на «Версии.com» обязательна.

Всі інформаційні повідомлення, що розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна

Напишите нам