Кремль, з огляду на критичну ситуацію із наближенням санкцій США та послабленням економіки на тлі передвиборчої кампанії, готовий запропонувати Заходу свіжий варіант врегулювання української кризи. Аби Росія уникла нових санкцій і отримала можливість вимагати зняття чинних обмежень, а Захід – наблизився до перспективи «business as usual» з РФ.
Політолог Михайло Самусь із Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння вважає, що нова варіація на цю тему є наступною: Москва погодиться на повноцінну миротворчу місію ООН на окупованих територіях. Але не всюди. Ітиметься тільки про терени так званої «ЛНР».
Туди миротворців допустять із урахуванням нового кордону, який наразі визначають росіяни. Окупаційні війська РФ останні півроку переносять окремі ділянки російсько-українського кордону вглиб ОРЛО, змінюючи конфігурацію держкордону. Ці дії не є суто інженерним облаштуванням території чи покращенням тактичного становища окупаційних військ. Лінія кордону переноситься з урахуванням майбутніх стратегічних кроків Кремля, зокрема, у рамках «миротворчих планів».
Після перезавантаження в «ЛНР» там відчутно посилюється вплив ФСБ на діяльність окупаційної адміністрації, на противагу колишнім кураторам з ГРУ ГШ РФ. Представники ФСБ з’являються навіть на посадах у підрозділах окупаційних військ на рівні «рота-батальйон», що свідчить про встановлення тотального контролю ФСБ в ОРЛО.
Фактично ідеться про те, що «ЛНР» стане розмінною монетою, якою Кремль спробує купити лояльність західних партнерів України, із послабленням санкційного зашморгу та перспективами політичного «потепління». Це – відомий шулерський прийом, коли «катала» вчасно скидає краплену карту…
Натомість у так званій «ДНР», за задумом Кремля, миротворців ООН пропонується допустити лише на лінію розмежування та окремі об’єкти для охорони представників ОБСЄ. Від України у вигляді компромісу Кремль вимагатиме прямих переговорів із ОРДЛО. РФ може у вигляді поступки запропонувати допустити на територію «ДНР» миротворчий контингент ОДКБ (або однієї із країн ОДКБ – приміром, Білорусі). У результаті, ОРЛО, за задумом Путіна, може стати майже зразковою моделлю для реалізації Україною Мінських домовленостей.
Ця модель – максимально наближена до російських поглядів і уявлень. Ідеться про обов’язкове внесенням змін до нашої Конституції та «трансплантацію» анклаву ОРЛО у політичне тло України. Натомість ОРДО лишатиметься у зоні «заморозки» під контролем РФ.
У Кремлі прагнуть будь-що вислизнути з прірви, яка наближається. Путін перед виборами зможе заявити, що є «миротворцем», оскільки припинив війну в Україні. Таким чином він відновить довіру електорату і – власного оточення. США і Захід вимушено почнуть скасування санкцій і йтимуть на стратегічні поступки – головні з яких – забути про російську агресію в Україні і закрити питання Криму.
Україна здатна протистояти такому сценарію. Для цього достатньо вже у січні ухвалити парламентом Закон «Про особливості державної політики із забезпечення суверенітету України над тимчасово окупованими територіями…». Так Україна законодавчо визначить, що Росія – агресор і окупант, а ОРДЛО – тимчасово окуповані нею території. Відтак, більшість розрахунків Кремля втратять сенс.
У наступні два місяці у Києві, аби захистити свої політичні позиції, мають витримати тиск Москви і Заходу. Для західних партнерів цей Закон – більше ризик, аніж позитивний варіант розвитку ситуації. Тож від принциповості офіційного Києва залежатиме подальший розвиток подій на Донбасі і не тільки.
Сутність маневрів Путіна очевидний: не дати розпочати реальний процес введення на Донбас миротворців ООН, «заморозити» конфлікт, визнати кремлівських маріонеток з «ДНР/ЛНР» самостійною стороною, проштовхнути путінський алгоритм реалізації Мінських домовленостей. Ідеться про першочергові зміни до Конституції України з визнанням «особливого статусу» ОРДЛО, проведення виборів на окупованій території за відсутності українського закону, без виведення російських військ та передачу Україні контролю над кордоном.
На жаль, західні партнери з різних причин в принципі готові грати в путінські комбінації. Прагнення припинити конфлікт будь-якою ціною, зокрема і за рахунок інтересів України, аби повернутися до бізнесу з Москвою є потужним мотивом багатьох європейських політиків. Один із таких «голубів миру» — голова МЗС Німеччини Зігмар Габріель оголосив, що питання миротворчого контингенту буде обговорюватися у лютому на 54-й Мюнхенській конференції. Однак, сумнівно, що там Росія погодиться на зміну своїх принципових позицій: визнати себе стороною конфлікту, взяти відповідальність за окуповані території, почати врегулювання конфлікту, із виведенням військ та передачею Україні контролю над державним кордоном.