Для Украины наступает время испытаний

Коалиция полностью зависит от аппарата президента. Юлия Тимошенко три-четыре месяца не будет иметь проблем с бюджетными расходами. Интимный анекдот про медведя и аборигена, рассказанный президенту в 2005 году. К досрочным выборам надо быть готовым всегда. Необходимо, чтобы новое правительство поработало хотя бы два года. Об этом и о многом другом – в интервью экс-спикера Верховной Рады, лидера социалистов Александра Мороза.

– Олександре Олександровичу, парламент з другої спроби зміг затвердити Юлію Тимошенко на посаді прем’єра. Ваше ставлення до цієї події? Які її наслідки Ви очікуєте у довготривалій перспективі?

– Нарешті відбулося те, що мало статися “за дві години” після виборів. Так заявляли ініціатори дострокових виборів (не будемо їх ще раз називати авантюрою, хоч це доведений факт, бо так само відбувся і факт юридичний, – себто вибори). Замість двох годин на фіксацію результатів виборів знадобилося більше двох з половиною місяців. Власне, відбувся процес, подібний минулорічному, із тією ж “закулісою”, якій тепер не “заважали” соціалісти.

Щоб добитися запланованого Тимошенко результату, довелося піти на специфічне голосування. Регламент передбачає два їх види: таємне і відкрите. Те, що визначило долю КМ, можна назвати контрольованим. Тут ніхто не міг висловити позицію, відмінну від позиції Секретаріату Президента. І це наводить на сумні висновки: коаліція, яка загалом має визначати позицію парламенту, стає повністю залежною від Президента, точніше від його апарату. Хто би з якої точки зору не оцінював цю ситуацію, такої ганьби у нас іще не було. Це не розподіл влад, це якраз і є узурпація влади, проти якої нібито виступав В. Ющенко. Це імітація балансу влад.

Тим часом вибори прем’єра і уряду відбулися. Якби запас голосів у коаліції був достатнім, якби кандидатури прем’єра і міністрів не були конфліктними, то прийнята процедура голосування не викликала б заперечень. Але ж всі розуміють, що вона – процедура – викликана хитким балансом сил у парламенті, недовірою до, умовно кажучи, “своїх”. Це серйозний ганж для коаліції, парламенту, влади взагалі. Отже, це вада, яка в певний час дасться взнаки для держави. Шкода, що так відбувається. Втрачається час. На догоду персональним інтересам, амбіціям кинуто інтерес держави. Гадаю, суспільство незабаром переконається, що соціалісти минулого року були праві, відстоюючи потребу широкої коаліції, бо така, як нині створена, в угоді своїй фіксує пріоритет для однієї особи – Ю. Тимошенко. А потрібно об’єднати державу, суспільство. Об’єднати на основі загальносуспільних інтересів. Це видно неозброєним оком, для кожного, в кого на очах немає кон’юнктурних шор.

Переконаний, добре це відчуває і В. Ющенко. Не хочу прогнозувати, що він збирається робити. Є в нього порадники, вони йому ще раз “допоможуть”. Користуючись шаховою термінологією, вважаю, що він (з чужих підказок) потрапив у комбінацію, з якої немає виграшного виходу. Його не існує в створеній диспозиції. В такій ситуації шахіст може блефувати, робити проміжні малозначні ходи, але і він, і суперник, і глядачі розуміють: гра зроблена. Це не значить, що виграв суперник (суперниця), але значить, що він програв.

Власне, це невелика біда. Бо злочинність того, що відбулося в Україні, полягає в підпорядкуванні інтересів держави приватним інтересам кількох людей, їх боротьбі за абсолютну владу – інструмент захисту тих же приватних інтересів. Погано, що програє країна, той “маленький українець”, обдурений, підкуплений, легковірний, який черговий раз переконається, що це влада не його. Шкода, але і він до того фіналу причетний. Ні на кого жалітись і нема тому ради.

Про довгострокові перспективи говорити не стану. Вони складаються з короткотермінових. А в коаліційній угоді орієнтири або космічно віддалені, себто не для цього уряду, або демагогічні. Знаю лише, що місяців три-чотири Ю. Тимошенко не матиме клопотів з бюджетними видатками, бо М. Азаров, як і два роки тому, залишить в бюджеті певний запас міцності. Чи розтринькає його новий уряд (як у 2005 році), чи діятиме обачніше, – побачимо незабаром.

Про перспективи, точніше: про наміри уряду можна буде говорити з його проекту бюджету. Те, що було підготовлено попереднім урядом і парламентом (у проекті бюджету, готовому для остаточного прийняття): ріст зарплат і пенсій на третину, стипендій до 500 грн., фінансування закону про дітей війни і т.ін. стане серйозним критерієм для оцінки дій нового уряду. Ситуація тут складна. Не можу ні зловтішатися, ні бажати невдачі новому уряду, бо за його діями – наслідки для усіх громадян. Одне, в чому вони зможуть впевнитися, в новому уряді бізнесовий інтерес буде ще ближче до першого плану, ніж в уряді попередньому. Ближче хоч би тому, що в уряді не буде стримувача у вигляді кількох соціалістів і парламентської фракції СПУ.

Іншими словами, довгострокова перспектива – це не предмет для прогнозу щодо новоствореної, вже перевіреної на практиці влади.

– Перше урядування Юлії Тимошенко дуже швидко закінчилося саме з ініціативи діючого Президента. Чому нині Ющенко погодився двічі внести кандидатуру лідера БЮТ на посаду Прем’єр-міністра?

– У В. Ющенка не було іншого варіанта. Кандидатура Ю. Тимошенко на посаду Прем’єра ним не планувалася. Відома змова бізнесменів із ПР і НУ такого варіанта не передбачала. У БЮТ із “НУ–НС” разом не планувалося 226-ти голосів. Таким чином, В. Ющенко без ризику, відкинувши всі зобов’язання перед Конституцією і законом, цинічно включивши всі важелі адмінресурсу, агітував за нинішню коаліцію, будучи упевненим, що вона не набере достатньої кількості голосів. І тоді, “дбаючи про монолітність суспільства і єдність держави”, він озвучив би ідею коаліції ПР+ “НУ–НС”.

А так не вийшло. “НУ–НС” на чолі з В. Ющенком взяв голосів менше за комуністів (адже близько 3 млн. “приписаних” остарбайтерів ЦВК врахувала в основному за “НУ–НС”, а суд на це закрив очі). Не вдалося реабілітуватися і за програш БЮТ “нашоукраїнцями” минулого року. Але завдяки фракцій БЮТ коаліцію виявилося створити можна. Програли “теоретики” від бізнесу в ПР, програли ідеологи з АП. Програв і В. Ющенко. (Навмисно не згадую про виграш чи програш виборців, народу. Про його інтерес ініціатори афери з виборами якраз не думали). Виграла на цьому етапі Ю. Тимошенко.

Два з половиною місяці коаліціади під проводом В. Ющенка – це видимість авторитету “переможця”. Він це знає. Мине певний час, він знову переконається, що у його любих друзів є “запасні лижі”.

Пам’ятаєте анекдот? Геолог і місцевий абориген на далекій півночі вийшли на лід океану, щоб половити рибу. Геолог помітив цятку, що рухається на горизонті.

– Що це? – питає він місцевого рибалку.

– Ведмідь, однако, – пояснює той і хутко починає одягати лижі.

– Навіщо ти стаєш на лижі, у ведмедя ж швидкість 80 км/год?

– А мені тебе обігнати треба, – зізнається абориген.

Цей анекдот я розповідав В. Ющенку у вересні 2005-го, коли він відправляв уряд Ю. Тимошенко у відставку. Нагадував при тому, що у мене “запасних лиж” немає, а у його назначенців – доволі.

Ситуація повторюється. Чистих ходів обмаль. Майже цуцванг, знову скористаюся шаховою термінологією. От він так і діє: або ходити за крок до мату, або відразу здатися. Він вибрав перше.

– Чи можете Ви оцінити перспективу діяльності парламентської коаліції, враховуючи по суті мінімально необхідну кількість її членів? Чи здатна коаліція за такої умови ефективно вирішувати найнагальніші для суспільства питання? На Вашу думку, чи встигнуть депутати вчасно розробити та затвердити державний бюджет?

– Рік тому мені часто робили закиди з приводу того, що коаліція нестійка, бо мала в запасі 12, пізніше близько 50 голосів. Тепер, виявляється, 2 голоси – достатньо.

Що сказати? Для держави з демократичними традиціями це нормальний запас голосів. Але Україна – ще не демократична держава. Хто сумнівається, нехай дасть відповідь на запитання, чи зміг би в демократичній країні глава держави багаторазово порушувати Конституцію, втручатися в роботу судів, в тому числі Конституційного Суду, правоохоронних органів, врешті парламенту?

Отже, відбуватимуться надзвичайно складні комбінації при розгляді важливих питань. Не заздрю А. Яценюку. Він має свій розум і не може й далі грати чужу гру, зобов’язаний стати не представником коаліції, керованої АП, а Головою Верховної Ради. Інакше ВР, як законодавчий орган держави, буде приречена. А від цього користі ніякої і нікому.

Приклад стосунків у складі парламенту, його взаємодія з урядом з’явиться під час розгляду бюджету-2008. Про процедуру його розгляду і прийняття (як і про строки) гадати не слід, читачам це навряд чи цікаво. Важливий зміст бюджету. Він дасть відповідь на багато запитань, у тому числі і щодо стійкості та перспектив коаліції.

– З огляду на різні інтереси в середині коаліції та її нестійкість, чи можна найближчим часом очікувати дострокових виборів? Про які вибори може йти мова: парламентські, президентські чи вибори на місцевому рівні?

– До виборів треба бути готовим завжди. Займатися політологічними прогнозами не вважаю пристойною справою. Одне, в чому переконаний, – місцевих виборів достроково не варто очікувати. Тут кілька причин. Нинішня коаліція (котра невідомо чому називала себе вчора опозицією) має на місцях практично всю виконавчу і – переважно – представницьку владу. Вибори можна організувати, скажімо, через рік. За цей час уже і центральна влада себе покаже. Хто ж стане ризикувати, тим паче, що ця влада так яскраво пред’явила себе в “дерибані” із землею, підтримуванні корупції, хабарництва тощо.?

Люди створили ці ради. Багато хто вважав, що гасло соціалістів “Права і владу ¬– місцевим громадам” стосувалося влади цим радам. Ні. Йшлося про права місцевого населення, кожного громадянина. Це можливо через зміни до Конституції, ліквідацію нинішніх держадміністрацій, інші системні кроки. Нинішня влада на це не піде, бо її найперше турбуватимуть президентські вибори.

І це ще одна причина малої ймовірності дострокових виборів на місцевому рівні.

Загалом колізії при діяльності нової влади можуть дострокові вибори на рівні влади в Центрі поставити на порядок денний у будь-який момент. Звичайно, це знають і нинішні коаліціанти. До яких запобіжних заходів вони вдадуться, побачимо ближчим часом. Тоді точніше можна (і будь-кому) робити прогнози. Хоч справа, звісно, не в них. Партії до виборів слід готуватися завжди. Вже не раз я висловлював думку, що для суспільства корисно було б, аби новостворений уряд на чолі з Ю. Тимошенко попрацював хоча б два роки. Люди на собі мають відчути відповідальність за власний вибір. Немає іншого рецепту: практика – критерій істини. Так сказав В. Ленін, і сказав абсолютно правильно.

Вдасться Ю. Тимошенко щось корисне зробити людям, – добре. Кажу це щиро, хоч віри не маю. Не маю тому, що практика вже була. Якщо знову замість конкретної роботи на людей обвалиться хвиля піару, тріскотні, тоді… шкода людей. І шкода втраченого часу.

– СПУ сьогодні займає нішу позапарламентської опозиції. Які важелі впливу партії на ситуацію в державі Ви бачите?

– Не слід применшувати значення втрати партією парламентської трибуни. За багато років вона була основним інструментом партії в боротьбі за права трудящої людини. Тепер маємо пройти школу позапарламентської опозиції. Наскільки засвоїмо її програму – такі й будуть перспективи партії. Скажу відверто: такі будуть і перспективи у більшої частини суспільства.

Торкнуся кількох напрямків роботи партії, в переносному розумінні – кілька предметів зі згаданої “шкільної” програми:

– аналіз діяльності нинішньої влади, висновки, донесення їх до громадськості через мережу партійних організацій. Формування об’єктивної суспільної думки. В деталі аналізу, його предмету, не вдаюся, сюди відноситься все, що стосується життєвих інтересів людей, інтересів держави;

– громадські акції різного масштабу і змісту як реакція на деструктивні дії влади, зв’язані із ситуацією в комунальній сфері, ціновою політикою, корупцією, земельними проблемами. Громадяни мусять переконатися, хто насправді є виразником і захисником їхніх інтересів;

– організація прийому громадян скрізь в Україні, узагальнення і моніторинг проблем населення в кожному регіоні. Це має бути основою конкретних дій партії, її активу, протидіючи сваволі влади;

– налагодження взаємодії з громадськими організаціями (профспілками, ветеранськими структурами, дітьми війни, “афганцями”, власниками земельних паїв, жіночими і молодіжними організаціями тощо) у справі захисту їхніх інтересів;

– активізація діяльності представників СПУ або наших висуванців у місцевих органах влади. Підготовка і відстоювання позиції фракцій соціалістів у місцевих радах з важливих для населення питань. Безкомпромісність при їх відстоюванні. Донесення до населення інформації про діяльність рад і роль в них соціалістів. Це один з головних напрямків, який у попередній час використовувався погано;

– організаційне сприяння розвиткові дрібного і середнього бізнесу, підтримка ініціативних людей, здатних захистити себе, колективи, створити робочі місця, тим самим звести підґрунтя економічної і соціальної безпеки людей.

Ці та багато інших напрямків потребують корекції і вдосконалення партійної роботи. Тим зайняті сьогодні керівні структури партії, місцевий актив. Проведені останнім часом конференції та пленуми підтвердили, що партійці не опустили руки, вони вірять в успіх нашої справи.

– Питання, яке сьогодні хвилює значну кількість наших читачів та постійно зустрічається в редакційній пошті. З 1 січня закінчується мораторій на продаж землі. Які наслідки для українського села матиме відміна мораторію? Які дії соціалістів у даній ситуації?

– Припинення мораторію на продаж землі – злочин проти України. Його конкретні призвідники – В. Ющенко та нинішні коаліціанти. Чому вони? Прочитайте угоду про створення коаліції, порівняйте з клятвами В. Ющенка 2004 року, коли він ішов на президентські вибори, і ви переконаєтесь, що зупинка мораторію – зрада України.

Президент, встромляючи палиці в колеса парламенту, не дозволив прийняти більше двадцяти законів, які могли б захистити селян від сваволі, від зазіхань сучасних латифундистів (вітчизняних зокрема), які засіли в рядах коаліції. Та й не тільки у ній.

Обезземлення селян внаслідок припинення мораторію призведе до непоправних, трагічних наслідків для сільського (і не тільки) населення. Приклади таких авантюр мені доводилося бачити в окремих країнах світу, зокрема, в Бразилії. Зігнані із землі селяни прибилися до великих міст. В Сан-Паулу, наприклад, навіть мер не знає, 18 чи 24 млн (!) населення є в його місті. Передмістя, так звані фавели, – розсадник злиднів, злочинності, те дно, на яке хочуть опустити українське селянство горе-реформатори за вказівками зацікавлених зарубіжних наставників. Зважити слід одну деталь: у Бразилії в холодну пору температура не опускається нижче +16°С. Там і в фанерному “житлі” можна якось перебитися.

Соціалісти готові запропонувати селянам і взагалі державі низку заходів законодавчого і організаційного змісту для захисту інтересів України та її народу. Навіть при товарному обороті землі, не відсторонюючи державу від цієї надзвичайно важливої справи. Так, як це роблять, наприклад, у Швеції, Голландії, інших країнах. При тому основоположними тут залишаються напрямки, відображені у програмі Соціалістичної партії:

– кооперація;

– оренда;

– індустріальні технології при переважно великотоварному виробництві;

– цінова, дотаційна, кредитна підтримка селян державою;

– розвиток сільськогосподарського машинобудування, хімічної промисловості, меліорації.

У найближчі роки земельне питання в Україні стане віддзеркаленням сутності влади. Те, що в уряді, парламентській коаліції та на вул. Банковій засіли люди, далекі від землі та селян - це очевидний факт. Час від часу вони підкидають ідейку: мовляв, оборот землі уже йде, давайте не відставати, узаконимо його. Що узаконимо? Злодійство? Коли навіть у містах, за рідкісними винятками, земельні операції здійснюються без конкурентів, за астрономічні хабарі і “відкати”, то на що можна сподіватися поза межами населених пунктів? Он Київська обласна адміністрація вже й проект склала роздачі близько 500 га земель лісового фонду під Києвом. Для “селян”, звісно, кожному по гектару.

Злочинні статті в не голосованому у парламенті Земельному кодексі приймалися за підтримки багатьох з нинішніх коаліціантів, бо це тоді було умовою перебування В. Ющенка на посаді прем’єра. Коли роздивилися, що підписав тодішній Президент, за голову взялися, тому легко погодилися на мораторій. Що ж змінилося тепер? Тиснуть шалені гроші, шукаючи спасіння від фінансової кризи в земельних активах? І під цю потребу кількох українських кланів та закордонних “любих друзів” треба покласти все майбутнє України?

Душа болить від такого зла. І від того, що його призвідники брехнею та лицедійством за допомогою одурених (або байдужих) виборців добралися до влади, одержали інструменти для творення цього зла.

Настає час випробувань. Напевно не випадково високосний рік є його початком. Одне, в чому переконаний абсолютно: в цей час соціалісти України будуть на боці селян, всього трудящого люду.

Це дає надію і їм, і, взаємно, нашій партії.