«ПЛАН ДІЙ ЩОДО ЧЛЕНСТВА В НАТО (ПДЧ).
Ухвалений на зустрічі глав країн-членів Північноатлантичної Ради у Вашингтоні 24 квітня 1999 року.
1. Двері до членства в НАТО відповідно до Статті 10 Договору про створення Північноатлантичного Альянсу залишаються відкритими. План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), що будується на основі інтенсивного, Індивідуального діалогу з питань членства, складено таким чином, щоб посилити те міцне зобов'язання стосовно подальшого розширення НАТО шляхом запровадження програми заходів, спрямованих на надання допомоги тим країнам, котрі прагнуть до цього, в їх підготовці до можливого майбутнього членства. Необхідно пам'ятати про те, що рішення, які прийматимуться претендентами, виходячи з отриманих ними порад, залишатимуться рішеннями національного рівня, котрі приймаються та впроваджуються виключно на відповідальність країни, про яку йде мова.
2. В програмі претендентам запропоновано перелік заходів, з якого вони можуть вибрати лише ті, котрі, на їх думку, є найціннішими з точки зору
полегшення їх підготовки. Активна участь в механізмах ПЗМ та РЄАП залишається суттєво важливою для тих країн-кандидатів, котрі бажають далі поглибити своє військово-політичне залучення до діяльності Альянсу.
3. Будь-яке рішення щодо запрошення тієї чи іншої країни-кандидата для започаткування переговорів з Альянсом про приєднання до НАТО буде прийматися в кожному конкретному випадку країнами-членами НАТО згідно з параграфом 8 декларації Мадридського саміту, та згідно з декларацією Вашингтонського саміту. Участь в Плані дій щодо членства в НАТО, що відбуватиметься на основі самодиференціації, не означає, що будуть існувати якісь часові рамки щодо прийняття таких рішень чи будь-яка гарантія того, що врешті-решт членство стане реальністю. Цю програму не можна розглядати як перелік критеріїв стосовно членства.
Втілення:
4. План дій щодо членства, який є фактичним проявом політики Відкритих дверей, складається з п'яти розділів, а саме:
Політичні та економічні питання;
Оборона/Військові питання;
Питання ресурсів;
Питання безпеки;
Правові питання.
У кожному з цих розділів визначені питання, які можуть бути предметом обговорення (список не е повністю вичерпним), та висвітлюються механізми, за допомогою яких можна якнайкраще здійснювати підготовку до можливого кінцевого членства.
Перелік питань, визначених для обговорення, не є набором критерій для набуття членства; цей перелік також розрахований на те, щоб охопити всі ті проблеми, які визначать для себе самі країни-претенденти, як питання, котрі вони бажають розглянути.
5. Від кожної країни-претендента вимагатиметься, щоб вона розробила річну національну програму підготовки до можливого майбутнього членства, де було б викладено завдання та цілі підготовки і де б містилася конкретна інформація щодо тих заходів, які нею здійснюються, стосовно відповідальних за це органів, а там, де це доцільно, також графік роботи для конкретних аспектів такої підготовки. Країни-претенденти, за власним бажанням, можуть осучаснювати таку програму відповідно до вимог часу. Програма слугуватиме основою для відстеження Альянсом прогресу, досягнутого країнами-претендентами, та для забезпечення зворотного зв'язку.
6. Зустрічі відбуватимуться за формулою 19+1 (сейчас по формуле 26+1, ибо членов НАТО стало 26. – авт.) в Північноатлантичній Раді та в інших органах, а також, якщо це буде доцільно, в рамках Групи НАТО з питань міжнародного персоналу та військових повноважних представників НАТО.
7. Зворотній зв'язок та поради з питань Плану дій щодо членства буде забезпечено за допомогою механізмів, в основі яких лежатимуть ті формули, що зараз використовуються країнами-партнерами, а саме: зустрічі за формулою 19+1 та семінари в рамках Групи НАТО. Ці семінари проводитимуться, якщо виникатиме в цьому потреба, з метою обговорення конкретних питань, що визначатимуться Планом дій.
8. Групу НАТО, як завжди, очолюватиме заступник Генерального секретаря, заступник Директора з питань міжнародного військового персоналу, країнам-претендентам. З плином часу та по мірі набуття досвіду будуть відпрацьовані належні процедури. Країни-претенденти мають подавати письмові заяви на проведення семінарів заступнику Генерального секретаря (його особистому помічнику), який нестиме відповідальність за впровадження Плану дій щодо членства та за розробку календарного плану зустрічей під загальним керівництвом Верховного політичного комітету в його розширеному складі, який є координуючим органом з цих питань.
9. Щороку Альянс готуватиме звіт для окремих країн-претендентів, тобто своєрідний зворотній зв'язок, де головну увагу буде зосереджено на зрушеннях в тих сферах, які охоплені щорічними національними програмами країн-претендентів. Цей документ стане основою для обговорень під час засідання Північноатлантичної Ради за участю країни-претендента. За допомогою цього звіту буде легше визначати напрямки подальших дій, однак питання відносно того, чи брати на себе зобов'язання щодо подальших дій, вирішуватиметься на розсуд самої країни-претендента.
І. ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ
1. Країнам-претендентам буде надана можливість обговорити та придати конкретної форми своєму бажанню і здатності взяти на себе зобов’язання згідно з Вашингтонським Договором та відповідними положеннями Документу про розширення НАТО. Майбутні члени мають відповідати базовим принципам, втіленим у Вашингтонському Договорі, таким, як демократія, свобода особи та іншим відповідним положенням, викладеним в преамбулі до Вашингтонського Договору.
2. Від країн-претендентів також очікується, що вони будуть:
а) вирішувати міжнародні суперечки мирними способами;
б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;
в) вирішувати мирними способами міжетнічні конфлікти та зовнішні територіальні суперечки, в тому числі й претензії стосовно невоз’єднаних земель та суперечливі питання внутрішньої юрисдикції, у відповідності з принципами ОБОЄ та з метою встановлення добросусідських відносин;
г) встановити належний демократичний та цивільний контроль над своїми Збройними силами;
д) утримуватись від загроз застосування сили чи власне її застосування будь-яким чином, що не відповідає цілям 00Н;
е) сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх інститутів свобод та через поглиблення стабільності й благополуччя;
ж) продовжувати надавати повну підтримку та брати участь в роботі Ради Євроатлантичного партнерства і в заходах програми “Партнерство заради миру";
з) демонструвати відданість справі поглиблення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля.
3. Крім того, після приєднання країн-претендентів очікується, що вони:
• об'єднуватимуть свої зусилля для колективної оборони та для збереження миру й безпеки;
• підтримуватимуть ефективність Альянсу шляхом розподілу обов'язків, витрат і прибутків;
• візьмуть на себе зобов'язання добросовісно докладати всіх зусиль, спрямованих на досягнення консенсусу з усіх питань;
• зобов'язуються брати цілковиту участь у консультативному процесі Альянсу та в процесі прийняття рішень з політичних питань і проблем безпеки, які турбують Альянс;
• візьмуть на себе зобов'язання зберігати відкритість Альянсу у відповідності з Вашингтонським Договором та деклараціями Мадридського і Вашингтонського самітів.
Запровадження
4. Очікується, що країни-претенденти опишуть, яким чином відбуваються зміни в їх політиці та реальному житті та наскільки ці зміни відображають вищезгадані міркування (в пунктах 1-2), а також викладуть свої погляди та підтвердять свою готовність і здатність відповідати всім іншим вимогам, що витікають з набутого НАТО досвіду, в тому числі Стратегічній концепції, Особливому характеру європейської безпеки та оборони в рамках Альянсу, Основоположному акту Росія-НАТО та Хартії Україна-НАТО.
5. Очікується, що країни-претенденти щорічно надаватимуть інформацію про стан своєї економіки, в тому числі й головні макроекономічні та бюджетні дані, а також належну інформацію стосовно розробки економічної стратегії.
6. Країнам-кандидатам буде запропоновано зробити виклад своїх міркувань в письмовому вигляді в групу НАТО, який потім буде передано безпосередньо країнам-союзникам для того, щоб вони змогли надати свої коментарі з цього приводу. Після належних консультацій в межах Альянсу група НАТО повинна далі провести збори для обговорення наданого матеріалу та відповідних політичних питань. Такі збори проводитимуться щорічно, а за взаємною домовленістю можна буде проводити додаткові зустрічі.
7. Щорічно будуть проходити засідання Верховного політичного комітету в розширеному складі для забезпечення безпосереднього зворотного зв'язку між країнами-партнерами та країнами-претендентами.
II. ОБОРОННІ/ВІЙСЬКОВІ ПИТАННЯ
1. Спроможність країн-претендентів робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також їх готовність взяти на себе зобов'язання щодо поступового поліпшення своєї обороноздатності, становитимуть ті чинники, що будуть враховуватися при визначенні їх придатності для членства в НАТО. Повномасштабна участь в оперативних заходах програми "Партнерство заради миру" є істотною складовою цього процесу, оскільки це дозволить далі поглибити політичні та військові зв'язки країн-претендентів з Альянсом, що полегшить їх підготовку до участі в усіх типах нових місій. Нові члени Альянсу повинні бути готовими до розподілу функцій, ризиків, обов'язків, вигоди та додаткових витрат, пов’язаних з колективною безпекою та колективною обороною. Вважається, що вони погодяться зі стратегією Альянсу в тому вигляді, як її викладено в Стратегічній концепції та в інших заявах міністрів країн-членів.
2. По приєднанні до НАТО від країн-претендентів очікується, що вони:
• погодяться з підходами до проблем безпеки в тому вигляді, як це окреслено в Стратегічній концепції;
• виділять Збройні сили та військову техніку на забезпечення колективної оборони та виконання інших місій Альянсу;
• будуть належним чином брати участь у військовій структурі;
• будуть належним чином брати участь у плануванні колективної оборони;
• будуть належним чином брати участь у роботі установ НАТО;
• надаватимуть й надалі повну підтримку програмі ПЗМ та розвитку спільних відносин з країнами-партнерами, що не є членами НАТО;
• поставлять за мету завершення стандартизації та досягнення оперативної сумісності.
Запровадження
3. Наступні заходи були розроблені з метою надання допомоги країнам-претендентам в розвитку обороноздатності їх збройних сил, в тому числі й посиленню їх оперативної сумісності, щоб вони були в змозі сприяти ефективності Альянсу і таким чином демонструвати свою придатність для майбутнього членства. Ці заходи розроблено там, де це можливо, на вже існуючих ініціативах.
1) Країни-претенденти зможуть згідно з існуючим положенням стосовно ПЗМ робити запити на розробку згідно з їх потребами індивідуальних програм партнерства, щоб краще зосередити свою участь в ПЗМ саме на найважливіших питаннях, пов'язаних з членством. У рамках кожної індивідуальної програми партнерства будуть виділені, як суттєво важливі для країн-претендентів, окремі напрямки загального характеру, і країнам-претендентам буде запропоновано надати належної пріоритетності саме цим напрямкам співробітництва.
2) Будуть проводитися щорічні зустрічі за участю країн-претендентів в центрі аналізу та синтезу інформації за формулою 19+1 з метою сприяння координації двосторонньої та багатосторонньої допомоги та досягнення максимальної взаємної ефективності, щоб якнайкраще допомогти цим країнам у підготовці до майбутнього членства.
3) У загальних рамках розширеного та адаптованого Процесу планування та оцінки сил (ППОС) та у відповідності з процедурами цього процесу планування контрольних показників, що стосуються зокрема тих напрямків, які мають безпосереднє відношення до країн, котрі готують структури та боєздатність своїх військ до можливого майбутнього членства в Альянсі, здійснюватиметься разом з країнами-претендентами. Країни-претенденти проходитимуть також процедуру аналітичних перевірок стосовно дотримання ними запланованих показників.
4) Ці заплановані показники будуть встановлюватися на основі консультацій кожної з_ країн-претендентів з НАТО і можуть застосовуватися до будь-якої складової збройних сил, а не лише виключно до тих сил, що заявлені для участі в програмі "Партнерство заради миру”.
5) У нормативному документі, підготовленому на рівні міністрів в рамках Процесу планування та оцінки сил, будуть розписані ті підходи та конкретні заходи, до яких можуть вдаватися країни-претенденти в контексті Плану дій щодо членства для того, щоб підготувати свої збройні сили до можливого майбутнього членства в НАТО.
6) Для того, щоб країни-претенденти мали змогу отримати більше інформації та даних з широкого кола питань, як наприклад, стосовно загальної політики в галузі оборони, ресурсів, поточних чи запланованих витрат на оборону, вони зможуть скористатися оглядовим звітом, який готуватиметься в рамках ППОС.
7) Свідченням прозорості цих дій є те, що у відповідності з положеннями ППОС країни-претенденти будуть заохочуватись до поширення своїх індивідуальних документів, присвячених ППОС, серед інших країн-претендентів на членство в НАТО, на додаток до розповсюдження цих документів в країнах-членах НАТО. Крім того, країни-партнери будуть також заохочуватись до того, щоб запрошувати, зокрема, інших претендентів на членство в НАТО до участі в процедурі аналітичного обговорення з приводу виконання запланованих завдань.
8) Країни-претенденти будуть запрошуватись до спостережень та участі на окремих, чітко визначених етапах військових навчань, що проводитимуться виключно за участю сил НАТО, якщо Північноатлантична Рада прийме рішення відносно того, щоб зробити такі навчання відкритими відповідно до нині діючих процедур. У першу чергу буде братися до уваги забезпечення ефективності таких навчань.
9) Будь-які подальші засоби оцінки НАТО збройних сил країн-партнерів при проведенні під проводом НАТО операцій з підтримки миру та при визначенні результативності країн-партнерів під час навчань та операцій в рамках НАТО/ПЗМ будуть також використані для оцінки ступеня оперативної сумісності та для визначення діапазону боєздатності Збройних сил країн-претендентів. Якщо такі засоби оцінки будуть поширені й на ті збройні сили, які не залучені до операцій з підтримки миру, то ці засоби будуть також використані для надання допомоги тим країнам, як претендують на членство в НАТО.
10) Доречним може стати застосування моделюючих технологій для бойової підготовки військ та відпрацювання процедур.
III. ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ
1. Очікується, що нові члени Альянсу виділять достатню суму бюджетних коштів на те, щоб бути в змозі виконати всі ті зобов'язання, які витікають із майбутнього членства. Через національні програми в країнах-претендентах мають бути створені необхідні органи з питань планування та виконання такого військово-оборонного бюджету, який би відповідав визначеним
пріоритетам в сфері оборони та передбачав би відповідні програми навчання для ознайомлення персоналу з діючими в НАТО практичними підходами та процедурами для того, щоб підготуватися до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу.
2. Після приєднання від країн-претендентів очікується, що вони:
• виділять достатньо бюджетних коштів на виконання зобов'язань, що стоять перед Альянсом;
• створять усі національні органи, які вирішуватимуть питання бюджетних коштів;
• братимуть участь в заходах Альянсу на умовах спільного фінансування згідно з узгодженими частками витрат;
• братимуть участь в роботі структур Альянсу (постійне представництво в штаб-квартирі НАТО; військове представництво в структурі командування НАТО; належна участь в роботі установ НАТО).
Запровадження
3. Через існуючі механізми, в тому числі й через ті, що діють в рамках ПЗМ, через можливі стажування та навчальні курси, через робочі семінари за участю Групи НАТО на прохання країн-претендентів їм буде надано:
• поради стосовно розвитку їх національних структур, процедур та механізмів для розв'язання вищенаведених проблем та забезпечення умов для якомога більш ефективного використання видатків на оборону;
• допомогу з питань підготовки персоналу, необхідного для комплектування цих структур та для роботи в НАТО і з його установами.
IV. ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ
1. Від країн-претендентів очікується, що вони після приєднання запровадять достатньо засобів перестороги та процедур для гарантування захисту найбільш засекреченої Інформації відповідно до положень політики НАТО з питань захисту інформації.
Запровадження
2. На прохання країн-претендентів в їх розпорядження можуть надаватися відповідні курси з питань безпеки персоналу, фізичної безпеки, захисту документів, промислових таємниць та інформації. Як це передбачено положенням, для країн-претендентів можуть бути розроблені індивідуальні програми. Комітет з питань безпеки та спеціальний комітет НАТО можуть висловлювати свої побажання зустрітися з претендентами, якщо вони вважатимуть це за необхідне чи корисне.
V. ПРАВОВІ ПИТАННЯ
Для забезпечення виконання зобов’язань стосовно членства в НАТО країни-претенденти мають ознайомитися з належними правовими механізмами та угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва в своїй структурі. Це має надати країнам-претендентам можливість ретельно проаналізувати своє внутрішнє законодавство щодо його сумісності з нормативними положеннями НАТО. Крім того, країни-претенденти мають бути належним чином проінформовані про формальний юридичний процес, що передує членству.
а) По завершенні відповідних процедур нові члени приєднаються до Північноатлантичного Договору (Вашингтон, 4 квітня 1949 року).
б) Отримавши запрошення, нові члени мають приєднатися до:
Угоди, укладеної Сторонами Північноатлантичного Договору стосовно статусу їх Збройних сил (Лондонська угода про статус Збройних сил, Лондон, 19 червня 1951 року);
Протоколу про статус Міжнародного військового штабу, створеного згідно з Північноатлантичним Договором (Паризький протокол, Париж, 28 серпня 1952 року).
в) Очікується, що нові члени приєднаються до таких угод:
Угода про статус НАТО, національних представників та Міжнародного штабу (Оттавська угода, Оттава, 20 вересня 1951 року);
Угода про статус місій та представників третіх країн в НАТО (Брюссельська угода, Брюссель, 14 вересня 1994 року).
г) Очікується, що нові члени приєднаються до таких технічних угод:
Угода між сторонами Північноатлантичного Договору щодо захисту інформації (Брюссель, 6 березня 1997 року);
Угода про взаємне забезпечення таємності винаходів, пов’язаних з обороною і на які були подані заявки на патентування (Париж, 21 вересня 1960 року);
Угода НАТО про передачу технічної інформації в цілях оборони (Брюссель, 19 жовтня 1970 року).
д) Щоб уможливити у перспективі отримати доступ до інформації системи ATOMAL, має бути передбачено, що нові члени приєднаються до:
Угоди про співробітництво стосовно інформації з питань атомної енергії (С– М (64) 39 – Основна угода);
Адміністративних механізмів реалізації угоди (С – М (68) 41, 5-а редакція).
є) Внутрішнє законодавство країн-партнерів має бути якомога більш сумісним з усіма іншими механізмами та з практикою їх застосування, якими керується співробітництво в НАТО.
Робочі семінари, що проводитимуться Групою НАТО, передбачатимуть інформування з правових питань та дискусії щодо тих заходів, які необхідно буде здійснювати. Країни-претенденти зможуть надати інформацію стосовно існуючих правових механізмів та заходів, які необхідно буде впроваджувати з метою приєднання до цих угод, зокрема стосовно того, чи існують які-небудь конституційні або юридичні бар’єри на шляху їх запровадження.
Країни-претенденти зможуть також надати інформацію з приводу того, чи може внутрішнє законодавство, і яким чином, стати перешкодою на шляху їх безпосередньої та повної інтеграції до діяльності Альянсу. Відповідно можливий обмін інформацією та досвідом з цього питання може відбутися з усіма країнами-претендентами». (Конец цитаты).
Как видим, документ серьезный, но не очень страшный. И главное его лукавство состоит в том, что, с одной стороны, он не является набором каких-то определенных критериев, обязательных для выполнения страной-претендентом. И не гарантирует стопроцентного вступления по прошествию какого-то определенного времени. Албания, Македония и Хорватия присоединились к ПДЧ в 1999-2002 годах, но никто из них не стал членом НАТО до сих пор.
Но с другой стороны, все предусмотренные им мероприятия – это некие учебные программы, по которым должна учиться жить страна-претендент, чтобы подготовиться к вступлению в НАТО. Более того, такая страна должна составлять ежегодную национальную программу действий и график мероприятий с указанием конкретных проблем, конкретных сроков выполнения и ответственных лиц и органов власти. И все это должно быть частью национального законодательства и национальными решениями, ответственность за которые несет сама страна.
Существует и контрольная обратная связь – в виде встреч по формуле «26+1» и семинаров в рамках Группы НАТО по вопросам международного персонала и военных полномочных представителей НАТО. Кроме того, Альянс готовит ежегодный отчет по стране-претенденту с указанием того, что выполнено, а что нет. То есть игра в натовские «бирюльки» заканчивается, а контроль ужесточается.
Именно это и делает Украину неприемлемой для членства в НАТО по вине властей. Несмотря ни на какие ПДЧ. Более того, ПДЧ НЕВЫГОДЕН, прежде всего, нынешней «посторанжевой» власти, которая задумала широкие изменения как в политике, так и в экономике и в социальной сфере. И речь, увы, идет не о приближении Украины стараниями ее нынешней власти к демократическим критериям НАТО, о которых прожужжали уши сторонники Альянса: дескать, НАТО – это не только оборона, но и жесткое соответствие неким демократическим стандартам жизни народов, населяющих страны-члены.
Если посмотреть, что задумала наша власть, то стандарты демократии, рынка и верховенства права там и не просматриваются.
Ну скажите, разве планы перекроить неконституционными методами Конституцию страны и практически уничтожить в ней парламентаризм как воплощение представительской демократии, затеянные согодны сторонниками Ющенко, вписываются в критерии демократичности НАТО? Однозначно нет. А значит, зачем Ющенко такой ПДЧ?
Или планы правительства Тимошенко по реприватизации имущества и репрессивному отъему собственности политических конкурентов под видом борьбы за «честность и прозрачность» в экономике соответствуют ПДЧ? Тоже нет. И потому никто из сторонников Тимошенко никуда не идет. Именно этим и объясняется нежелание Юлии Владимировны лично встречаться с Генсеком НАТО во время последнего визита в Брюссель. Демократичный европеец Яап де Хооп Схеффер мог напомнить этой экс-комсомолке из видеосалона с порнухой Тимошенко, что времена «грабь награбленное» – это не европейские ценности и даже не ориентиры НАТО.
Или можете вы представить, что борьба с тотальной коррупцией, которая являлась в прошлом и является сегодня смыслом жизни украинского политикума в решении всех, повторяю, всех вопросов жизнедеятельности государства и от которой НАТО потребует отказаться, будет проводиться нынешней властью? Да ни в жисть! Без коррупции наши «диячи» шагу ступить не могут. И – это самое главное! – не хотят! Без этого они не представляют «пацанского», то есть окончательного решения любой проблемы. Какой там ПДЧ?! Он им не нужен, если порушит привычки, запретит коррупцию, будет требовать наказать рейдерство, не позволять откровенный грабеж чужой собственности…
А попытки разделить общество ксенофобскими и откровенно зоологически-националистическими решениями и законами, инициированными сегодня «гарантом нации»? НАТО вряд ли будет приветствовать наказание тюрьмой участников научных дискуссий, высказавших точки зрения, которыми недоволен президент страны. А ведь Ющенко предлагает сажать в тюрьме всех, кто скажет, что во время Голодомора 1932-1933 годов умирали не только украинцы, поскольку это размывает ющенковское чисто этническое представление о трагедии как о «геноциде» исключительно украинского народа.
В эту же струю попадают и попытки насильственно лишить половину населения страны возможности говорить на родном – русском – языке и на нем же получать информацию, приобщаться к культуре и искусству, учить детей и хранить родные традиции. У нас это называется «украинизация» и сопровождается награждением высшими знаками госотличия фашистских прислужников, осужденных Нюрнбергским трибуналом. И ведет к росту ксенофобии и ее самым зверским – скинхэдовским – проявлениям. А в Европе, в том числе и в странах НАТО, это прямо называется ксенофобией и расовой нетерпимостью и подлежит тотальному осуждению. Так и зачем Ющенко какой-то ПДЧ, если он запретит ему его националистические пещерные опыты мракобесия под видом национального возрождения?
Конечно, ПДЧ Ющенко не нужен. Он им просто пользуется как демократической и евроинтеграционной ширмой, за которой они с Тимошенко:
а) обтяпывают свои гразноватые меркантильные делишки по переделу собственности и сфер влияния;
б) ввергают при этом страну в чудовищное противостояние, вызванное их личной борьбой за власть.
И таких примеров несоответствия слов и дел «посторанжей» можно проводить массу.
Так почему же «тройка» все же направила письмо о ПДЧ в Брюссель? Кроме использования этого шага в пропагандистских и маскировочных целях, есть и такие предположительные ответы. Во-первых, «посторанжи» надеются, что их вместе со страной могут втянуть в НАТО, так как Альянсу и особенно его главному заокеанскому держателю – США понадобилось «пушечное мясо» в виде дешевых (в денежном исчислении) украинских военных. Для решения проблем в Афганистане. Точно так же, как принятие Польши и Чехии в НАТО решило для США проблему приближения американской ПРО к российским границам.
И не зря же идею ПДЧ озвучил американский сенатор Ричард Лугар, который на старости лет, видимо, решил сделать подарок родному американскому народу – заменить его сыновей в «горячих точках» украинцами. Вот Ющенко со товарищи и надеются, что в обмен на жизни украинцев НАТО закроет глаза на все выше перечисленные украинские несоответствия нормам демократии. Надеяться же на то, что «посторанжи» поумнеют и начнут жить демократически хоть бы и под диктовку НАТО, не может даже умалишенный. А вот то, что НАТО может закрыть глаза на «художества» наших «посторанжей», вполне реально…
Потому что, во-вторых, именно определенная мягкость норм ПДЧ, увы, позволяет НАТО принять в свои ряды не только соответствующие нормам демократии страны, но и «резервуары» с пушечным мясом. Типа Украины. Ведь в ЕС, например, есть четкие копенгагенские критерии, отступление от которых не дает возможности стране-соискателю претендовать на членство в этой организации. А вот в этом самом ПДЧ сказано, что страна САМА может определять то, где она хочет, а где не хочет соответствовать критериям НАТО и вообще демократии. И, разумеется, НАТО может не соглашаться, а может и согласиться с выбором страны. Если ему согласие выгодно – тем же получением дешевого пушечного мяса.
Так что, повторяю, в ПДЧ нет ничего страшного, если рассматривать его как средство приблизить страну и людей к нормальным цивилизованным стандартам жизни. И если выполнение его норм: а) будет строго обязательным для двух участников – НАТО и Украины; б) не станет ширмой для грязных делишек нынешней украинской власти.
Вот этой уверенности нет. И если в Европе еще можно найти безусловных приверженцев демократии, то в США такой возможности нет, пока там жива концепция использования «сукиных сынов, но наших сукиных сынов», а в Украине этими «сынами» можно гребли гатить. А такими же «сукиными дочерьми» – общую картинку дополнять…