То, что случилось в Египте, на первый взгляд представляется совершенно непонятным. Беда пришла с той стороны, которая считалась безопасной: на улицы вначале вышли не нищие, не братья-мусульмане, а в целом обеспеченный средний класс. Но это – средний класс с Интернетом… Начнем с тех, кто делает египетскую революцию. Интернет стал «великим коммуникатором» – он заменил собой Базар, традиционное место восточных собраний и волнений…
Почнімо з тих, хто робить єгипетську революцію. Інтернет став «великим комунікатором» — він замінив собою Базар, традиційне місце східних зборів і заворушень. Ми уже розповідали про «твіттерну революцію» — і тут додати залишається тільки те, що технологія об’єднання посередництвом Мережі спрацювала бездоганно, а ось потім почалося пробуксовування. Адже Інтернет об’єднує не натовп, як Базар, не зграю, як міські нетрі, і навіть не банду: Інтернет об’єднує мислячі індивідуальності. Вони прагнули не грошей і влади, а свободи і гідності. Усе було б добре, але в цієї сукупності індивідів не було лідера.
«У Мохамеда аль-Барадеі є можливість очолити країну. Принаймні, очолити перехідний уряд перехідного періоду. Якщо ще тиждень тому, або на початку протестів у це було складно повірити, то зараз такий шанс існує. Зовсім інша справа, чи вдасться йому опанувати ситуацію, забезпечити контроль і стабільність в країні, а тим більше провести реформи», — сказав заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов. Звісно, після перших успіхів усі зрозуміли, що влада боїться, а свої права можна відстояти. Сенсацією стало те, що християни-копти, які останніми тижнями перетворилися на об’єкт нападів радикальних ісламістів, заявили, що охоронятимуть мусульман, які молитимуться у мечетях. З іноземцями, щоправда, вийшло гірше: у великих містах їх практично ніхто не захищав, крім армії. На щастя, туристи на синайських і червонономорських курортах досі нічого серйознішого, ніж напад морських хижаків, не переживали.
Єдиною силою, здатною хоч якось об’єднати Єгипет, залишалася армія. Поліція втекла з вулиць – і лише солдати мали змогу ловити і відстрілювати мародерів… на цьому етапі єгипетська революція дала збій: надто буйні демонстранти вирішили зруйнувати і спалити усе, що тільки можливо. Ось врятували Каїрський музей… але поки незрозуміло – чи врятує хтось сам Єгипет!
«Перемогу отримує дуже часто не той, хто був ініціатором виступів, не той, хто виступав найбільше або брав на себе відповідальність, а ті сили, які на момент перерозподілу влади будуть найбільш організованими», — додав Данилов.
Як сказав ще один знавець місцевої екзотики – в арабсько-мусульманському світі в кінці будь-якого заворушення стоїть бородатий чоловік у тюрбані з автоматом. Жарт, звісно, похмурий до нестями, однак, в Єгипті він може стати реальністю. З погляду західної демократії повалення Хосні Мубарака – справа потрібна і навіть бажана: він не демократ навіть за найнижчими критеріями оцінки. Проте, демократія, з погляду державного, є потрібною і бажаною лише тоді, коли вона контролює ситуацію, і коли її саму можна контролювати! Інакше вийде так, як в Алжирі, де прямі і відкриті вибори незмінно дають перевагу відвертим радикалам. Таким шляхом поступово йде Ліван – колись названий дуже мальовничо «арабською Швейцарією». Не виключений такий сценарій навіть у Туреччині, яка розвиває свою «світськість» майже 90 років!
Ось така «хаотичність» рано чи пізно здатна привести до влади похмурого чоловіка у тюрбані з автоматом. І ще про демократію. Вона непогана, якщо демократичного лідера можна у той чи інший спосіб якось контролювати: приміром, домовитися з ним, натиснути на нього, залякати або підкупити. Ну, можна навіть убити – як Саддама Хусейна, який колись був західним союзником, а потім перетворився на «диявола». Західні демократії, які практикують такі методи, продемонстрували свою нездатність адекватно реагувати на єгипетську революцію: як пожартував один американський журналіст, Білий дім продемонстрував ясність і твердість своєї невпевненості. А хто мислить ясно – це Ізраїль: у Тель-Авіві прямо сказали: Хосні Мубарак – диктатор, але його можна контролювати. Давати ж арабам можливість самим обирати собі лідера неможливо: не доросли.
«Мусульмани контролюють на сьогоднішній момент практично всі залишки виборних посад у країні. Це переважно профспілки, зокрема профспілки лікарів, адвокатів, юристів, журналістів, людей, вірних професії», — сказав Данилов.
А це – той самий «похмурий у тюрбані з калашом». Якщо зараз усе рухне, то на Близькому Сході зникне та система міжнародних відносин, яка утримувала регіон від війни останні понад 30 років, те, що називається «спадком Кемп-Девіда». Будь-який новий лідер чи режим здатен попсувати крові не лише Ізраїлю, а й американцям: достатньо закрити Суецький канал для військових кораблів…
Прослушать аудио файл: